Увечері 23 лютого закінчився земний шлях талановитого українського письменника, заслуженого діяча мистецтв України, першого лауреата обласної літературної премії імені Василя Симоненка Сергія Луковича Носаня. Син загиблого фронтовика і простої селянки, Сергій Носань побачив світ 1 липня 1939 року в с. Дубинка на теперішній Чорнобаївщині. Його рідне село згодом було затоплене дніпровською водою, а біль за втраченим рідним закутком пізніше відізвався у творах письменника. Школа, служба у війську, матроська праця в держохороні стали етапами життя, як і навчання на філфаці Черкаського педінституту, де талановитий юнак щільно «зійшовся» з літературою. Учительська і журналістська (в Кам’янці) праця тільки утвердили в бажанні творити. Уже перша прозова книга С.Носаня «Стежка в зеленому житі» принесла авторові широку популярність, він став членом Спілки письменників. Тривалий час С.Носань виступав тільки в прозі як автор новел, оповідань, повістей, романів (книги «Пір’їна з крила Жар-птиці», «Сонячний ранок», «Чисті плеса», «Час глибокої осені», «Вогонь, що спалює дотла», «Метеори», «Голгофа любові» та ін.).
У 1990-х Сергій Лукович активно творив як драматург, написавши понад 15 віршових і прозових п’єс, більшість із яких закорінені в Черкащину та її видатних уродженців: «Остання мить» (про В.Симоненка), «Судна ніч» (про Б.Хмельницького), «Мазепа», «Та не однаково мені» (про Т.Шевченка) та ін. Письменника приваблювали яскраві особистості, гострі соціальні й морально-етичні проблеми сучасності, його захоплювала сфера духовності.
Цілу низку книжок Сергій Носань присвятив дітям («Подорожі в природу», «Сонячний ранок», «Казки для Кирилка», «Реп’яшок»), любив і вмів творити дотепне, гумористично-сатиричне слово (27 «томів» гумористичної прози ‒ «Пір’я»), доволі часто виступав як публіцист (есеї «Геній правди», «Зоря «Полин», «Господарі нив голубих»). Цікавою сторінкою творчого життя С.Носаня стала тележурналістика, в якій іще ширше розкрився публіцистичний талант митця.
Окремі твори письменника перекладені російською, німецькою, киргизькою мовами.
Сергій Носань мав різногранні обдарування, він любив життя у всіх його проявах, був активним у громадському житті, підтримував молоді літературні таланти… Тим паче сумно усвідомлювати його відхід у Вічність. Співчуваємо, сумуємо, пам’ятаємо й будемо пам’ятати…
Володимир Поліщук і всі письменники Черкащини
реклама
Коментарі
Стрічка RSS коментарів цього запису