Чуприна: Якщо від собаки тікати, він обов’язково вкусить

Я глибоко переконаний у тому, що плани анексії України росіяни мали ще з моменту набуття нами незалежності.

Те, що трапилось в 1991 році, не залишило ніякого сумніву, що Росія буде робити все, аби не відпустити Україну у вільне плавання.

Тоді відбувались вибори першого Президента України і Алім Іванович Чабанов вирішив взяти у них участь. Мені було довірено очолювати його виборчий штаб та передвиборчу компанію. Зареєструвавши його претендентом на кандидата у Президенти, почали роботу по збору 100 тисяч підписів у всіх регіонах країни. В Криму завітали до Голови Верховної Ради автономії Миколи Багрова. Під час нашого перебування в кабінеті прозвучав телефонний дзвінок. Що говорили з того боку, ми не чули, а Микола Васильович сказав всього декілька слів: «Он сейчас у меня», «Более, чем серьезно». Точно не впевнений, чи пов’язані з цією телефонною розмовою подальші події, але наше перебування в Криму виявилось дуже плідним. Було швидко зібрано біля сорока тисяч підписів. Скрізь вмикалось «зелене світло», без усіляких перешкод давався ефірний час на телебаченні тощо.

В один із вечорів до нас завітав незнайомий чоловік середнього віку і попросив розмови віч-на-віч з А.І. Чабановим. Я повернувся через 15 хвилин і ми уже втрьох продовжили дружню розмову на відсторонені теми. Уранці погоджені плани нашої роботи було неочікувано змінено. Я з командою терміново відлетів до Черкас, а Алім Іванович з «гостем» – в Москву. Через два дні він повернувся, покликав мене і сказав: «Ну, що, Сашо, нам запропонували таку підтримку, яка дозволить отримати дуже високі шанси виграти президентські вибори. Людина, яку ти бачив, то Міністр зв’язку Російської Федерації. На зустріч він прибув по завданню Івана Степановича Силаєва  (в той час – Прем’єр Міністр Росії, з яким ми мали тісні ділові стосунки) та з відома Б.М. Єльцина. Всі деталі московської зустрічі розповідати не можу, але скажу, що нам поставили певні умови, виконувати які я не погодився». З усього сказаного стало зрозуміло, що нас нашими ж руками хотіли повернути в братні обійми Кремля до нового Союзу. Наскільки я зрозумів, той російський сценарій суттєво відрізнявся від теперішнього, але ціль була та сама і навіть більш глобальна.

Сьогодні я не маю жодних ілюзій щодо планів північного сусіда. Буде робитися все, аби не допустити Європейської інтеграції України та вступу в НАТО. Поведінка Росії буде чим далі агресивнішою, а позиція – наступальною. Події на сході країни ще і ще раз це красномовно підтверджують. Таким чином повинні діяти і ми. Твердо знаю: якщо від собаки тікати, він обов’язково наздожене і вкусить, коли сміливо йти на нього – зупиниться й відступить. Дії нинішніх державних керманичів вважаю неадекватними ситуації, яка склалася. На ключових посадах держави відсутні люди, спроможні ухвалювати ефективні рішення за таких екстремальних обставин. Слабенькі керівники центру породжують собі подібних на нижчих рівнях. На місцях точаться війни за посади між «шаріковими» та «швондерами», між раніше бувшими у владі більшими та меншими корупціонерами. У зв'язку з цим наростають економічні та соціальні проблеми, процвітає беззаконня. Мене не покидає відчуття того, що все це відбувається за програмою здачі України, і автором її є не тільки зовнішній ворог. Великою бідою для України є властолюбиві і нещирі політики, які будь-якою ціною хочуть дорватися до влади. У намаганні обійняти найбільш високу  державну посаду, не маючи на те морального права, експлуатують тему  Майдану та проливають крокодилячі сльози за молодими людьми з Небесної сотні, не виховавши в дусі патріотизму своїх власних дітей. Вони обіцяють побороти корупцію яку самі і породжували. Вони планують знищити олігархів, приховуючи факти особистого використання політичної влади для збільшення своїх статків. Завдання патріотично налаштованого політикуму полягає в тому, щоб допомогти суспільству розпізнати фальшивих «гарантів» та «захисників» народних мас, не дати черговий раз ввести в оману український народ. Сьогодні, як ніколи, нам потрібна єдність і у зв'язку з цим дуже своєчасним та актуальним є заклик Віталія Кличка до гуртування всіх демократичних сил навколо єдиного кандидата у Президенти України, яким, безумовно, є герой Майдану Петро Олексійович Порошенко.

Потрібно відкинути усі політичні амбіції, не дати можливості зовнішньому ворогові та охочим до цього громадянам України зірвати президентські вибори, а, обравши нового Президента, налагодити ефективну роботу для зміцнення нашої держави.

Олександр Чуприна, член народної ради Черкаської області

* ексклюзивний коментар для «Прочерку»