Цьогоріч ми святкували 25 років незалежності нашої країни. Здавалося б, комуністи мали лишитися в глибокому минулому, за цей час мало вирости покоління молодих і патріотичних, та й найбезнадійнішим совкам не залишається нічого іншого, як змиритися зі своєю поразкою.
Ага, зараз!
Цих безнадійних совків ще так багато.
Вони ніжно плекають в серці заповіти Ілліча.
Вони ненавидять все, що стосується України, хоча примудряються проскочити на пристойні посади в країні, яка їм осоружна, вони сприйняли декомунізацію як особисту образу.
Вони тримають у надійній схованці піонерський галстук / партійний білет / комсомольський значок, час від часу дістають його на світ божий і, ніжно погладжуючи, примовляють: «Нічого, нічого, все ще може змінитися».
Якби цим обмежувалася їхня діяльність, то й нехай собі – мало хто там чим займається за зачиненими дверима власного помешкання. Але ж вони активно шкодять. І роблять це, не жаліючи ні своїх сил, ні часу.
Декомунізація спізнилася на два десятиліття. Лише минулого року почали дійсно діяти: зносити пам’ятники радянським діячам, перейменовувати вулиці, вводити національні свята. Процес хоч і зі скрипом, але запущений. Скрип створюють все ті ж вірні заповітам Ілліча ретрогради.
Нашому провулку Тельмана завдяки декомунізації пощастило носити звучне прізвище героїчних братів Чучупаків, холодноярських героїв, молодих і сміливих, що віддали життя за теперішню незалежність України. Як і на кожній вуличці, у нас знайшлися невдоволені: тим страшенно дорогий Тельман, до якого прикипіли за стільки років всією душею, тим надто важко прізвище таке вимовляти, а деякі взагалі мають цікаву теорію про те, що всі немилозвучні і смішні прізвища: Дишло, Ярмо, Тягло, Чучупак і подібні треба викреслити назавжди з української мови, бо це так пани обзивали своїх холопів.
Десь би побалакали собі, та й змирилися б, але на нашій вулиці десяток невдоволених людей, ну, дуже старшого віку знайшли собі ватажка. Ще більш вірного ленінця, ніж вони, бо їхнє невдоволення обмежувалося кухонним бурчанням, а пані-ватажок вбила купу часу і сил на те, щоб оббивати пороги чиновників і ініціювати судові засідання. От наскільки прізвище Чучупака їй ненависне.
Розуміючи, що проти декомунізації не попреш, пані-ватажок почала давати на жалість: мовляв, старшим людям важко це прізвище вимовляти, в школі дітей дражнять «чупакабрами», то давайте вигадаємо щось красивіше. Я ж не проти декомунізації, не думайте.
Телеканал ВІККА навіть зняв про невдоволених сюжет. В цьому сюжеті менше десятка пенсіонерів наввипередки кривляються на камеру: «Чупакабра, Чупакабра, мі отето токо із платьожок узналі, что ми тєпєрє чупакабри, ги-ги-ги». Пані-ватажок оперує більш «серйозними» аргументами: їй дали всього місяць, щоб вирішити, яку назву вона хоче для нашого провулку, та ще й громадські обговорення проводили в той час, коли грип гуляв. Все, процедура порушена, а отже треба перейменовувати провулок по бажанню пані-ватажка і її стареньких підданих.
Цей шабаш неосвічених людей колись припиниться? Ні один з тих, що прийшли покривлятися на камеру, навіть не потрудився взнати, хто ж такі Чучупаки і чого престижно жити на вулиці їх імені.
Коли ми вже станемо сильними і по-справжньому незалежними?
Коли старечі руки, що й досі ніжно погладжують неіснуючий піонерський галстук / партійний білет / комсомольський значок, перестануть однією рукою тягнутися за пакетом «виборчої» гречки, а іншою тягнути своїх дітей та внуків назад в затхле болото?
Коли наші лідери будуть насправді сильними і зможуть дати рішучу відсіч навіть за спробу змінити хід історії, зневажити українських героїв, відродити совок?
Коли ретрогради, яких починає перекошувати від прізвищ Бандера, Шухевич, Чучупака, Петлюра, Мазепа, не зможуть влаштувалися в цій країні навіть двірниками, а не будуть з пихатим виглядом займати провладні посади?
Ми бігаємо по замкнутому колу.
Ми робимо крок вперед і два назад.
Ми не можемо ніяк прогнати цей привид комунізму.
Ми й досі – «славних прадідів великих правнуки погані», хоч наче й почали краще старатися.
Міський голово і всі, хто відповідальний за процес декомунізації, будь ласка, не дайте цим динозаврам шансу на реванш. Ось цей прецедент має стати показовим і продемонструвати всім тим, хто й досі не може змиритися з існуванням України і розвалом СРСР, що часи змінилися і повернення назад не буде.
За вашими плечима стоять Бандера, Шухевич, Чучупаки та інші українські герої, що не боялися давати рішучий відсіч ворогу.
І ви не бійтеся!
Ольга Косенко музейний працівник, фрілансер
передрук з сайту "Про все"
Коментарі
Так що бреше сопляк ватний - все, що "знає" про армію - те з Інтернету натягав.
Все таки ответил.Ты впрям меня заводишь.Ночью нормальные люди спят.
Во первых :Боевое охранение выставляеться при условиях
близких к соприкосновению с противником,и при фронтовом
противостоянии войск.Понятие «часовой» применяется к
военнослужащим, заступившим на дежурство и в зоне боевых действий.
Во вторых: Караул — подразделение выполняющее боевую задачу по
охране........ лиц, содержащихся на гауптвахте(как раз про тебя)
или в дисциплинарном батальоне.Даже не хочу упоминать о важных
обьектах в зоне БД,которые тоже охраняет караул.
Я тебя отправлял к Уставу ВС СССР а не ЗСУ УКРАЇНИ.
Курица не птица-Солдат не офицер.А все таки у тебя пунктик
по поводу погон.Да и с 11 лет при советах принимали в Киевское Суворовское училище.
Несмотря на льющиеся потоки брани,я не собираюсь уподобляться тебе воину света-который займет вскоре почетное место в небесной тысяче,однако заканчивая дискуссию отправлю тебя к Уставу Гарнизонной и Караульной службу ВС СССР от 1975 года.Там четко определено кто и когда может снять караул,часового ,пост.Также на досуге перечитай Боевой устав сухопутных войск.Ну а в армии я начал служил с 11 лет,когда тебя еще на свете не было.Слушай а ведь у тебя просто нет денег-ты сiромаха.Потому такой и злой.К кормушке ну ни как не подпускают.Цепь чуть чуть отпустили ,а миска далеко,вот ты и лаешь.
Оксана це ти чи не ти?
Так ПОРЭБРИК чи БОРДЮР спитала у Ковбошi?
Это у тебя 6 и пора доить коров,а у нас давно за полночь.Эх,и не солдат ты совсем даже не черпак просто бойчара а может "елка".
Попался бы мне ты при саветах на КМБ.Я бы тебя так пролюстрировал, что мозги выскочили.А потом на ночь посадил бы тебя в яму за первую линию обороны,да и караул бы снял.Утром сменив нижнюю часть обмундирования ты бы мог сказать только слово МА-МА и то по слогам.Как правило у такких плохишей-как ты Солдат очень повышенное чувство самосохранения , до поры до времени они ускоренно набивают защечные мешки радуясь царящей суматохе и отсутствию сторожей , но стоит только запаху опасности появиться в окружающей их среде, с визгом ломятся во все шхеры , кто последний тот и сдох.
Стрічка RSS коментарів цього запису