«Що було, те і буде, й що робилося, те й буде робитися, й немає нічого нового під сонцем», – писав задовго до початку нашої ери Екклезіаст... Про те, що нове – це лишень добре забуте старе, переконливо свідчить фейлетон, який вийшов у червні 1913 року в газеті «Черкасскіе отклики». Тоді в місті одним із питань, які найбільше обговорювала громадськість, було... перейменування вулиць!
Ось як описує ситуацію, в якій опинилися черкащани під час цього процесу «осучаснення», журналіст видання під псевдонімом «Фальк» (вочевидь, справжнім автором фейлетону став один із видавців газети Леонід Житомирський):
«Гласний (депутат) Черкаської міської думи, місцевий старожил Іван Іванович Бутузкін був роздратований до крайнощів.
– Як так? – розмірковував він. – Скільки років живу в Черкасах, скільки років називаю вулиці їхніми природніми іменами, і раптом – будьте ласкаві бачити: повна перетасовка! «Дубасівська» не годиться, «Музикантська» не годиться, «Собачий провулок» – неделікатно. «Сінна» – не подобається!..
Так міркував Іван Іванович Бутузкін, повертаючись пізно ввечері з думи додому.
– А все ці, з шевелюрою!.. Хочеш нових вулиць – то їдь геть із Черкас куди завгодно! То ні – рухатися йому ліньки: щоб і вдома сидіти, і в іншому місті пожити!.. Та як же не інше місто! Даруйте – що не вулиця, то нове ім’я. Мені – звольте бачити – на Дубасівську потрібно, а мушу чомусь Миколаївську шукати. Мені, наприклад, на Сінну потрібно, тому що там садиба моя, то чи не зволите пам’ятати – (вже) Рафінадна. Солодка вулиця отже! Або Музикантська! Скільки живу на цій вулиці, ще й покійний батечко, царство йому небесне, там народився, і нічого, слава Богу, ніхто не сміявся, ніхто не плутав. А тепер... Чекай! Як же... тепер-то як вони її там охрестили?.. Вознесенська?.. Пилипівська?..
Іван Іванович Бутузкін зупинився в подиві на тротуарі, намагаючись пригадати, як названо його рідну Музикантську вулицю.
– Рогнідинська?.. Ні, не Рогнідинська... Борисівська... Глібська... Чи, може, Борисо-Глібська?.. Тьху ти чорт! Захотілося їм увічнити Київську Русь!.. – крикнув він у темряву.
Але темрява мовчала, і Бутузкіну зробилося лячно. Цього ще бракувало – загубитися в своєму рідному місті. І хоч би тобі хто-небудь на вулиці! Ага! Ось біля калитки парочка темніє.
– Скажіть, будьте ласкаві, чи не знаєте, де Святославська вулиця? Чи то пак не Святославська, а Ольгінська... Не Ольгінська, а...
Але парочка прошмигнула в калитку і пирснула зо сміху. Калитка грюкнула перед самим носом Бутузкіна, і він знову опинився один на тротуарі.
– Дідько його знає! Куди ж іти? Ні душі на вулиці, геть і собаки десь поховалися. Чекай, куди це я заліз? Наче, Солом’яна... Ні-ні, тепер вона вже Гетьманська... Крамольники! Гетьманська – гляди, придумали! А може, і не Гетьманська... Візник! Візниче!
– Подавати (екіпаж)?
– А чи не знаєш ти, братику, де тут у вас Святославська вулиця?
– Святославська? Такої не знаю.
– Ну, Вознесенська? Чи, ліпше, Борисівська?
– Теж не можу знати.
– Ну, Ольгинська... Рогнідинська... Глібська?..
– Кажись, таких у нас і нема...
– Як нема? Та місто ж Черкаси називається?
– Так точно, ваше благородіє, місто Черкаси і є, а щоб такі вулиці, то й не чути.
– Рафінадну, Гетьманську, Пилипівську – теж не чути?
«П’яний, неодмінно п’яний!» – вирішив візник.
– Та вам куди, пане, потрібно? Чи не завезти додому?
– Ну, звісно, додому, але ж...
– Е, пане, давно б так! Я вашу хватеру знаю – це на Музикантській!
– Та тепер уже ж не Музикантська... – намагався Бутузкін заперечити.
– Ну, звісне діло, тепер не Музикантська, коли, значить, чоловік у такому стані... Не звольте турбуватися, пане, довезу в найкращому сорті! Но-о-о, Машко!»
Словничок для допитливих:
Дубасівська – нинішній Хрещатик. 1908 року частині вулиці, названої на честь градоначальника Дубасова, було повернуто історичну назву «Дахнівська».
Музикантська – нинішня Свято-Троїцька (радянська назва – Кірова), в 1908 році її було перейменовано з Музикантської на Володимирську.
Сінна – нинішня Добровольського, після тривалого обговорення в 1916 році її було перейменовано з Сінної на Рафінадну.
Солом’яна (Солом’янська) – нині Толстого, в 1916 році її було перейменовано з Солом’яної на Гетьманську.
Максим СТЕПАНОВ, журналіст «Прочерку»
* Допис для «Прочерку»
реклама
Коментарі
Стрічка RSS коментарів цього запису