Іллічова: Після Революції Гідності селянина почали обманювати вишуканіше

Працюючи сільським головою вже четверте скликання, з кожним роком все більше переконуюся в тому, що у вищих ешелонах влади не розуміють проблем села і селянина. Більше того, державці не хочуть і знати про їхнє існування. Наших владців селяни цікавлять лише вряди-годи: в якості або довірливого електорату, або безправних землевласників, яких можна обібрати. Таке ставлення склалося давно і не змінилося на краще за останні 2 роки. Просто, як на мене, після Революції Гідності селянина обманюють вишуканіше і через те – набагато цинічніше.

Наприклад, вже понад рік нас тішать обіцянками, що земля, яка знаходиться за межами населеного пункту, буде підпорядкована сільським громадам. Колись держава забрала в громад право розпоряджатися цими землями начебто, щоб викорінити корупцію. А нині забране не спішать віддавати. А як віддадуть, то в якому стані? Немає уже чим розпоряджатися. Вся земля роздана Бог знає кому, по декілька разів перепродана або віддана в оренду на десятки років. У сільській раді багатьох орендарів і в очі не бачили, а їм до села, де вони володіють землею, ніякого діла немає.

На попередніх виборах ми всі чули від кандидатів обіцянки про децентралізацію, про збільшення фінансових і організаційних можливостей для самоврядних громад. Нам гучно рекламували, що відбудеться передання повноважень від органів державної влади органам місцевого самоврядування, до селянина наблизяться адміністративні послуги, зросте фінансова потуга громад тощо. Саме за таку децентралізацію селяни віддали голоси на підтримку нинішнього Президента і депутатів. Що ж вийшло насправді?

Як відомо, левова частка податків, зібраних з нашої землі, йшла в центр, а звідти нам вертали «об’їдки з панського столу».

Чиновники і той олігархат, що стоїть за їхніми спинами, добровільно відмовиться від такої годівнички не хотять. Тому й починаються «ігрища» навколо децентралізації. Насамперед виявилося, що для набуття повноважень, які б дозволили органу місцевого самоврядування стати фінансово самодостатнім, 80 % сільських рад мають самоліквідуватися. Таким чином державні мужі замість децентралізації підсувають селянам адміністративну реформу. Повним ходом обласні і районні державні адміністрації методом «батога і пряника» тиснуть на сільських голів, щоб ті приймали рішення щодо «добровільного» об`єднання громад, обіцяючи тим, хто об`єднається повноваження і кошти, а «неслухняних» (до  яких належу і я) навпаки їх позбавити. Малюються взяті зі стелі «перспективні плани», по-живому нарізується шматками район. А чи на користь людям?

Нещодавно наш «Вісник Золотоніщини» опублікував статтю про передову громаду с.Омельники, яка об`єднала 20 сіл. Я мала змогу бачити на власні очі цю громаду, коли сільські голови Золотоніського району відвідали Полтавську область. На мою думку, все -  показуха. Гарно розповідають, як держава допомагає, а у самих на 20 сіл 2 школи, 4 дитсадки, 4 будинки культури і 7 ФАПів. Маючи величезний бюджет, наприймали купу чиновників у сільраду, а самі ждуть подачки від держави на ремонт Будинку культури.

Мене ця стаття вразила тим, що такий рай описано, що й словами не передати. Як можна замилить очі людям, які прожили життя, проробили по 40 і більше років у селі і бачила на своєму віку об`єднання колгоспів, їхнє роз`єднання, об`єднання сільських рад?

Інший приклад: на Білозірську об`єднану громаду держава виділила 7,3 млн грн. Це на двоє: Білозір`я та Ірдинь. Ясна річ, що на такі гроші буде що показати. Не велика мудрість за рахунок державних грошей показувати, як це добре жити, об’єднавшись.

В нас у районі об’єднання немає, але в кожному селі приємно зайти в будинок культури, клуб, амбулаторію чи ФАП, а школи, дякуючи місцевій владі і громадам стоять як теремки – теплі. Ми цього досягли  без подачки держави, без об`єднання. Чому це держава не рекламує?

Хай же вона виділить кошти пропорційно кількістю населення і тим громадам, що не об`єдналися, от і подивимося тоді, чи ми будемо спроможні  чи ні? Хіба ж це по-людському і хіба по закону силою змушувати людей приймати завідомо невигідне для них рішення?

Чому не вигідне? Ті бригадні села, котрі пережили свого часу «укрупнення», прекрасно розуміють мене.  Не стане сільської ради – долю села будуть вирішувати чужі люди. Не буде зацікавлених у долі села депутатів – ліквідуються школа, дитсадок, ФАП, клуб, вся соціальна інфраструктура.

Ліквідація сільських рад  знищить і сам принцип самоврядування. Бо нині замість самоліквідованих сільських рад у новостворених громадах є лише старости - колишні сільські голови, які підтримали знищення власної громади чи то під тиском, чи спокушені високою зарплатою і меншою, ніж раніше, відповідальністю. Ці «реформатори», що сприяли створенню в районах 2-4 сільських рад замість 30-ти, перестали бути виразниками волі місцевих жителів. Вони перетворилися на слухняних козачків і прохачів.

Я переконана, що державці-«реформатори» свідомі того, шо йдуть на знищення більшості сіл. Саме тому вони на своє виправдання вигадали «поважну» причину, мовляв: ці громади є тягарем для бюджету, бо вони малі і фінансово неспроможні. Та ви ж при всіх президентах і урядах самі грабували селян, не даючи їм шансів стати на ноги! Це - щось схоже на бандита, який обікрав  людину, а потім дорікає: ти - жебрак, нікчема.

Виходить, хто слухняний, іде туди, куди скажуть,  хоч і в прірву – тому дадуть дихати і жити, а хто має свою голову на плечах – тих виморять і доведуть, що вони не здатні на самостійне життя.

«Реформатори» волають, що об’єднані громади – це наближення послуг до людей. Хай же назвуть хоч одну таку послугу. Хіба селянину легше добиратися в інше село, з яким інколи й регулярного сполучення немає, ніж у райцентр? Сміх та й годі. Чому не зробили як у Польщі, де віддали спочатку кошти, владу і відповідальність діючим громадам. А далі люди розберуться, як їм жити далі – справлятися самостійно зі своїми обов’язками чи треба об`єднуватися з сусідом. Оце буде справжня добровільність. Нехай держава, яка зобов’язалася допомагати об’єднаним громадам 3 роки, допомагає всім - і об’єднаним і необ’єднаним.

З болем згадую, як ми пережили знищення колгоспів. Як нам підсовували дуже «розумних» інвесторів, які обіцяли золоті гори, а далі обдуривши, лишили на попелищі. Села, що повелися на обіцянки, були заможними, самодостатніми, мали робочі місця стали бригадними селами – це стосується і мого села Дмитрівка. Більшість наших сіл разом із землею «пішли по руках». Чи стали ми краще жити?

Я закликаю сільських голів усієї країни, усіх небайдужих  об`єднатися заради порятунку сіл.

Любов ІЛЛІЧОВА,

сільський голова Дмитрівки

Разом з тим, інший погляд на децентралізацію читайте ТУТ.