Антонова: Змушую медиків сидіти на роботі весь день

Люди змінами в медицині Золотоноші (де з весни здійснюють медичну реформу, – ред.), звісно ж, задоволені. Але будемо відверті – поки що кадрів у сімейній медицині дуже не вистачає. Якщо норма сімейної медицини – 1,5 тисячі населення на одного лікаря, то в Золотоноші ця цифра поки що сягає 3000. Це складно. Зараз, доки тепло, активно здійснюємо прийоми на місцях – ще намагаємось максимально охопити околиці. Взимку такої можливості вже не буде.

Кількість лікарів тим часом, до речі, ще й іноді зменшується. Не всі фахівці хочуть так працювати. Не всі звикли свідомо ставитись до своїх обов’язків. Та більше скажу, далеко не всі звикли банально відробляти час! А я змушую сидіти. Робочий день до 18:00? Які питання? Через таку постановку питання я – «деспот»... Крім того, існує й багато медичних нюансів, котрі вже відсіяли певну кількість працівників. Не можу сказати, що я справді деспот. Просто вимагаю виконання обов’язків.

Як писала гнівно одна з колишніх працівниць у газеті, обіймати стіл, мовляв, за відсутності відвідувачів не буде. А якщо хтось прийде через півгодини, то її з дому викликати? Ще одна медсестра звільнилася.

– Чому вас не було у 2 години на роботі?

– А чого я повинна сидіть, як нікого нема?

Вона собі встала і пішла, адже їй треба було в Черкаси. Але ж ти на роботі! За це отримуєш свою зарплату!

– Та чого ви придираєтесь?

– Ви працювали у оперблоці... Ви могли встати й піти геть?

– Так то оперблок…

– Але тут Ви отримуєте на 30% більше, ніж медсестра оперблоку!

Вона звільнилася. На її місце сьогодні вийшла молоденька дівчина. І нічого страшного. Воно очиститься, усі притруться, зрозуміють. Хоча згідна, я прагну, щоб було більше молодих фахівців. З ними працювати, мабуть, легше, адже свідомість людини у віці зламати вельми складно.

Наразі до нас приєднався один молодий фахівець. На наступний рік написали заявку ще на трьох. Зовсім скоро має прийти одна дівчина з інтернатури, а інша (доволі талановита, за словами колег) – з декрету.

У будь-якому разі, залучати юних медиків дуже складно. І факторів тут чимало. Одне із цікавих спостережень: сімейний лікар, на хвилиночку, має заробітну плату на 10% більшу, аніж хірург-початківець. Але! Всі йдуть у хдірургію і мають надію, що з часом вони будуть багато й успішно оперувати, стануть талановитими хірургами і матимуть великі доходи. В решті решт, не мають нічого, але продовжують на щось надіятися. А ліпше би йшли у сімейну медицину. Тут, до речі, також треба мати голову на плечах. Проте їм здається, що в цій сфері думати не треба. Мовляв, лише папірці писати і все. Нічого подібного! Грамотний сімейний лікар – основа медицини.

В цілому є гарні зрушення. Лікарі сидять до шостої години вечора. Чесно сидять. Нещодавно отримали вакцину для дітей. Телефонують, переживають – сотню дітей треба обслужити за день. Встигли всі і без кілометрових черг: дівчата робили до того часу, поки не завершили. Навіть я вийшла допомогти їм. Як виявилось, справилися б прекрасно і самі.

Взагалі, ті, що не хотіли робити, ті й пішли вже. Може ще хтось звільниться. Тут лише можна сказати «Щасливої дороги». Сьогодні повернулись молоді з огляду пацієнтів у селі Згар (яке входить до території міськради, – ред.). В такому гарному настрої приїхали! Що люди них прийшли, що додому до пацієнтів їздили.

Всі мої підлеглі – сімейні лікарі. Зовсім інші підходи, зовсім інша система взагалі. Біда в тому, що сформулювати для себе нові правила поки що не встигли ні медики, ні пацієнти, ні держава.

Ось прийшла до нашої молодої лікарки мама з трирічною дитиною. Жінку оглянула, а малюка – ні. Чому? Бо до 6 років не має права… Ти – сімейний лікар! Ти зобов’язана дивитися за людьми «з нуля». В тебе диплом сімейного лікаря! Це я не маю права дивитися дітей, адже за фахом – терапевт. Але, чесно скажу, подивилася б. Наших сімейних лікарів держава поки що не поставила туди, де вони мали би стояти. І вони себе ще не зовсім позиціонують з цією сферою.

Ми зробили, наприклад, дуже якісні фізіотерапевтичні кабінети. Деякі лікарі, як виявилось, не вміли з ними працювати. І не їхня вина в тому, що вперше побачили цю техніку.

Разом з тим, система вищої освіти викликає дуже багато питань. Медсестри часом жаліються, лікарі не знають фізіотерапії. Це – проблема. Навчимо, створимо своїх фахівців, але на це все теж треба трохи часу.

Не буду вихваляти той період, коли вчилися ми. Але зараз я в шоці – у вишах анатомію вчать лише на комп’ютері. Так, розумію, що там презентовані якісні 3D-моделі. Але ж поки ти ту кістку не помацаєш своїми руками, діла не буде. Випускники інститутів, від чого вражена ще більше, погано знають фармакологію…

Ми завжди вихвалялися чим? Все, мовляв, знаємо, все вміємо. Такий міф й існує, допоки до нас не приїздять лікарі з тих самих США. Так, вони в більшості мають вузьку спеціалізацію. Але у своїй сфері вони знають реально все.

Треба час на таку реформу. І потрібні молоді фахівці, у яких було б бажання. І я зараз не суто про місто кажу. В масштабах країни.

Я по характеру своєму максималіст. У мене має бути все ідеально. Якщо судити з цього боку, то поки що задача невиконана. В чомусь і моя вина. Але є й безліч інших сторін проблеми.

По-перше, лікарі нарешті повинні навчитися себе поводити з хворими, як лікарі. А не бюрократи. І пацієнти мають звільнитися від тих норм взаємовідносин. От сьогодні заходить до мене пацієнт:

– Ви мене приймете?

– А чому я маю вас не прийняти, якщо тут сиджу?

– Так я живу аж на 23 Вересня.

– Для мене ваша адреса ролі не грає.

– То я буду до вас весь час ходити, ви мені перша таке відповіли.

Такі питання – «ви не з нашої дільниці, ви не в нас приписані» – взагалі стояти не повинні. Треба час, щоб змінилася свідомість. І все можливо. Немає значення, звідки людина. Прийшов, картка є – добре, нема – ми взяли аркуш, написали, вклеїте у свою картку.

Змінювати свідомість треба і лікарів, і пацієнтів. Наші люди не звикли, що треба звертатись до сімейного лікаря, який або кваліфіковано допоможе, або надасть детальну консультацію, до кого і навіщо звертатися далі. У нас зазвичай і діагноз собі ставлять самі, і лікаря призначають.

Відвідувачі – тема окрема. Звички викорінювати дуже складно. Сьогодні сиділа на прийомі з 8 до 12 години. Що я бачу? Люди досі вважають, що як зранку не прийдуть о 7-й годині, то не потраплять більше ні до кого. Приходимо на роботу, о 7:45 вже чимала черга.

– Доброго ранку, невже не спиться?

– Та ні, ви ж потім десь подінетесь.

– Та де ж ми подінемось? Ми цілий день тут, до шостої.

Найцікавіше те, що вони знали точно із власного досвіду – ми справді нікуди не подінемось. Проте все одно приходять на сьому годину. Їх так навчили.

Є багато позитиву.

По-перше, дуже задоволені АТОвці. Жартують, якщо поставимо у амбулаторії кавову машину, то вони й житимуть там. Задоволені містяни денним стаціонаром. Раніше нарікали на аналогічне відділення у поліклініці, жалілися, що часом зникають медикаменти. Нині попереджені всі – якщо почую такі факти, до побачення.

Вперше за останні роки місцева медицина дуже якісно оглянула дітей до школи. Всіх малюків перевірили, як і має бути. Багато хто відзначає появу кардіографа. Тут проблем взагалі немає, черги відсутні. Пам’ятаєте, як раніше? Приходиш до поліклініки, а там вже 15 осіб під ЕКГ-кабінетом! Півтори години треба вистояти. За цей час, вибачте, можна й померти від інфаркту прямо на місці. Зараз такого немає.

Цікавий факт, до речі. Поліклініка проводила у серпні традиційний медогляд вчителів. Гроші бюджетні отримали на ці заходи, а на кардіограму направляли до нас, оскільки в них стрічка скінчилася. Ми не відмовили нікому. Це навіть не обговорювалося.

Останнє зауважу – дуже задоволена роботою наших педіатрів. Хто-хто, а вони в нас працюють на оцінку 12. Ні, хвалити треба, звісно, увесь колектив. Але педіатрів – окремо: навантаження колосальне, проте я від них не чую жодних нарікань. Жодних! Всі мовчки роблять те, що мають робити. Сьогодні, наприклад, показова ситуація. Так склалося, що на прийомі лишився лише один лікар. Такий форс-мажор, адже решта на лікарняному, на курсах, на виїзному прийомі, у військовому комісаріаті. Проте я не чула, щоб хтось не потрапив на прийом. Обслужили всіх. Не як раніше – півтора десятки фахівців, і нереально потрапити на прийом. Наразі ж, буде час – будемо покращувати якість!

Віра Антонова, директор Золотоніського міського центру медико-санітарної допомоги

* Інтерв’ю виданню «Золотоноша.ck.ua»