Добровольська: Як я в обласній дитячій лікарні заяву підписувала

Із сарказмом та всерйоз жахливою народною мовою ПІД ВРАЖЕННЯМ від Черкаської обласної дитячої лікарні. І те враження аж ніяк не райдужне. Пост буде довгий, суб’єктивний, але, думаю, – корисний тим, хто має дітей, або планує стати мамою-татом. Тема – БЛАГОДІЙНІ ВНЕСКИ та СТАВЛЕННЯ ДО ВІДВІДУВАЧІВ.

Так от. Для районних лікарень питання лікарів вузького профілю – то недосяжна мрія. А в процесі реформування вона взагалі, здається перетвориться на бульбашку таааааай лопне, залишаючи негарні патьоки… От і мені довелося з початку осені попоїздити в обласну лікарню з дитиною до лікаря-офтальмолога: у Черкасах є лазерна діагностика і усілякі інші прилади, недосяжні для нашої районної лікарні. Я рідко буваю в таких закладах взагалі (тхутьхутьху, щоб не зурочити), але дитина – святе. Отож, набравшись терпіння – у Черкаси! Сьогодні у черзі до реєстратури «по карточку і талончик» вирішила піти ще до імунолога. Ну, в якій районній лікарні є імунолог? Та й наш педіатр давно радила, бо доця має застуди серйозні мало не щомісяця. Спеціально до цього лікаря ми якось не їхали, а це - нагода. Звісно, ідея виникла спонтанно, направлення з райлікарні я не маю… Прошу талончик до окуліста та імунолога. Кажуть, перший - нате, а до імунолога без направлення пишіть заяву, дозвіл дає зав поліклінікою. Написала я заяву, пішла шукати заву. Піднялася на 2-ий поверх, ходжу коридором – ну не можу я знайти її кабінет. Бачу – відділ кадрів. Заходжу: «Скажіть, а в якому у Вас кабінеті завідуюча?» Чорнява пані з одного із кабінетів каже: «Я, сюди заходьте.» Іду, показую заяву, підпишіть мовляв. Пані тягне час, дивиться на мене, як на двієчницю, і я розумію з погляду, що вона – не та, кого я шукаю. Кажу: «Ви зав поліклінікою?». Відповідь: «Я завідувачка ЦЬОГО відділу, кадрів, ви бачили, куди заходили» Ну, я ж вперта, продовжую заважати трудовому процесу кадрів: «А де ж, кабінет зав поліклінікою?»…

І ось тут вона дала першого словесного ляпаса моїм добрим намірам вести себе чемно і стримано та усім тут догоджати (бо ж я привезла в обласну лікарню свою дитину і мені може ще не раз сюди звертатися). Так от: Пані дивиться мені у вічі і каже зухвало: «А я не знаю, де її кабінет». Розуміючи, що найшла коса на камінь, я все ж таки не здаюся: «Не знаєте?» «Не знаю, а ви тут сьогодні вже п’ята…» (міркую по сільському - натякає на те, що таких неуважних, як я, тут ціле гусяче стадо, ходють тут усякіє…) «Добре», кажу, вийшла записала демонстративно її прізвище СТАРОКОЖКА ОЛЕНА ВАСИЛІВНА, пояснила, що занесу до книги скарг. Пішла шукати далі кабінет зав консультативною поліклінікою. Знайшла. 9-45 – двері зачинено, але коли я посмикала – відімкнули. Заходжу: на столі накрито до чаювання. «Ой, перепрошую, тут Ваш підпис потрібен». Автограф мені дали нєглядя і сказали: «Зайдіть в двадцятий кабінет». Іду. Ендокринолог. Думаю, нащо він мені. Пішла знову вниз до реєстратури. Подаю підписану завою заяву. Ні, кажуть, має ще медсестричка з 20-го підписати. Я знову нагору. А моя семирічна манюнька сидить тим часом під кабінетом офтальмолога, чергу тримає. Я її похвалила – молодчинка!- і далі побігла збирати автографи. Під 20-тим кабінетом постояла пару хвилин – черга. Нарешті заходжу! Кажу: підпишіть…))

СВЯТАЯ ПРОСТОТА! Мені: «Тут платять благодійні внески». Я розсміялася, кажу, сміючись далі, «даааа, а я то думала, що це за тайна покритая мраком» (ну, я ж з Корсуня )) Тепер вже ця пані зміряла мене презирливо, крижаним тоном наказала: «Вийдіть з кабінету». І пішла до зави з’ясовувати, чи казала вона мені, щоб я сплатила благодійний внесок. Повернулася, знову зайшли в кабінет. Каже: «Ну, взагалі-то благодійний внесок – це скільки хто дасть, але завідуюча сказала 50 гривень.» «Ні, - кажу вже і я насмішкуватим тоном, - 10 дам». Пані, беземоційно: «Ну, тоді, ідіть до термінала, в приймальне відділення, там є пошагова інструкція, заплатите, принесете мені квитанцію, я вам віддам заяву і підете в реєстратуру по талончик…» ХАХА, налякали! Пішла, заплатила через банкомат 10 грн. І нарешті отримала вождєльонний талончик до імунолога.

МОРАЛЬ. Благодійний внесок – на те і благодійний, щоб платити скільки хочеш. А можна і зовсім без нього, але я і так на всю полеміку та біганину в пошуках справедливості витратила майже годину, то вирішила обійтися такою сумою. Добре що хоч черга до окуліста виявилася такою довгою, що я все встигла, та й донечка у мене терпляча – вся в маму)) До речі, книгу скарг я теж знайшла. На стенді при вході, у прозорій пластиковій кишеньці. Але вона таааак високо, що аби її дістати – треба ставати на ослінчик. І вона така новесенька, незаймана, що я вирішила її не псувати.

А ТЕПЕР СЕРЙОЗНО. На спорудження Черкаської обласної дитячої лікарні кошти дала держава, і певною мірою узялися вони в державній казні з наших з вами податків. Також скидалися і райони, у тому числі і на облаштування умов праці, і на обладнання. І досі райони дають субвенції обласному бюджету щороку на ті чи інші потреби лікарень. То допоки ж ці побори у вигляді благодійних внесків будуть принижувати і персонал (не думаю, що їм приємно дивитися на незадоволені міни добровільно-примусових благодійників), і псувати життя усім і кожному з пацієнтів? До лікарні ніхто ж не біжить у радості. Кожен – зі своєю бідою. В душі і так зле, хвилювання терзають, а тут тобі й ставлення, і витрати незаплановані (хоч би вже там на реактиви, чи за апаратне якесь дослідження, а тут – консультація лікаря, якого немає у нашій лікарні)… І коли ж нарешті звершиться реформа нашої медицини? Справжня, а не абияк.

Галина Добровольська редактор радіо "На хвилі Корсуня"

*допис з "Фейсбуку"