Театр – це життя. Це живе мистецтво. Ви такого мистецтва більше ніде не знайдете. Художник може намалювати картину і покласти її в ящик для майбутніх поколінь. А ми – не можемо! Кожний показ вистави – це щоразу щось інше. Завтра будуть інші актори. А якщо й ті самі – то гратимуть дещо по-іншому. Ми можемо реалізувати виставу саме зараз, саме в цей момент. Завтра буде вже інша вистава. Тому я й кажу, що театр – це життя!
Якщо в якомусь місті не ходять у театр, мені страшно. Тому що це вже не місто, а якесь незрозуміле задавлене поселення.
Не тільки в містах, а й у селах завжди грали вистави. Моя бабуся і мій дід у своїй сільській хаті співали «Наталку Полтавку». Збиралися й глядачі, які набивалися в кімнату. Театральне мистецтво в українців – у крові! Тож якщо десь не ходять у театр – це нонсенс! Це показник того, що там щось склалося не так!
Я часто повторюю такий факт. Американські науковці провели такий досвід. Вони брати інтерв’ю у людей, які подивилися театральну виставу, – питали, кому сподобалася, а кому ні. Потім перевіряли вплив перегляду вистави на продуктивність праці. І з’ясували, що в тих людей, яким вистава геть не сподобалася, на наступний день виробнича «потужність» була на 20 відсотків вища... А в тих людей, кому вистава сподобалася, – на 80 відсотків більша!
У Сполучених Штатах Америки мільярдери і мільйонери створюють фонди, які підтримують театри всякого штибу, оркестри, сприяють відвідуванню своїми працівниками театрів. Тому що працівники, які відвідують вистави, потім краще працюють на виробництві.
Ось який вплив живого мистецтва на людей!
Петро Ластівка, директор і художній керівник Черкаського театру ім. Т.Г. Шевченка
* Із виступу на прес-конференції 10 травня 2017 року
реклама
Коментарі
Митець, а почему уходили люди после первого действия???
Керівник також переглянув "Наталку-Полтавку"?Чи він просто ночує на роботі?
Стрічка RSS коментарів цього запису