Морозов: Торгувати землею можна, але не зараз

Проблеми аграрного комплексу я як науковець досліджую, по суті, півстоліття. Черкаський національний університет ім. Б.Хмельницького є визнаним центром селянствознавчих досліджень в Україні. Ми щороку проводимо всеукраїнські аграрні симпозіуми, наші журнали надходять у Гарвард, Баварську книжкову палату. За ці роки я прослухав тисячі виступів на аграрну тематику. Але ще жодного разу не чув від тверезих науковців, що в нинішніх умовах потрібно запроваджувати торгівлю сільськогосподарською землею.

Я регулярно слухаю радіо. Зараз пішла набридлива реклама, що, мовляв, сьогодні тільки Україна, Конго, Північна Корея та Куба не торгують землею. А всі інші – продають... Це – відверта брехня! Хіба євреї – дурні люди? А ви попробуйте купити землю в Ізраїлі! Там це навіть теоретично неможливо.

Справді, в більшості країн формально можна купити землю. Але de facto землю іноземцю ніхто не продасть! Бо в більшості країн дуже уважне ставлення до землі й тих, хто на ній працює.

Я маю певний досвід дослідження ситуації в Сполучених Штатах Америки. Уявімо ситуацію, що якийсь фермер там з якихось причин розорився. Він хоче продати свою землю. Але місцеве законодавство вимагає іншого: в таких випадках землю не продають, а здають в оренду!

У США узагалі дуже трепетне ставлення до фермерів. Не до колосальних агрохолдингів, а саме до фермерів. У Америці цілком нормально звучить, приміром «Міс молочниця» або «Принцеса-молочниця». Таку королеву краси вибирають з усіма атрибутами подібних заходів: коронами, каділаками... Бо молочарство, тваринництво – це «важка і шанована праця»! «365 днів на рік, по суті, без відпочинку»!

Або ось картинка з натури. Поїхав я якось із делегацією фермерів у Детройт, автомобільну столицю Штатів. Здавалося б, яке відношення до Детройту має сільське господарство? Але в аеропорту, як тільки почули, що в черзі на проходження паспортного контролю стоять фермери з України, відразу дали зелену дорогу. «Це ж приїхали фермери!» Отже, якою ж повагою оточена ця соціальна група у Сполучених Штатах! Ще Авраам Лінкольн колись заповідав: «Селянин, фермер найтісніше пов’язаний з рідною землею. А тому він є найнадійнішою опорою держави».

Фермер – найактивніший громадянин. У процесі свого господарювання він залучений до економіки, до адміністрування, до юридичних питань. Це – той самий середній клас, про який у нас так багато говорять!

Українці з давніх-давен тісно пов’язані зі своєю землею.

Торік на Великдень я був у селі В’язівок Городищенського району. Скрізь біля полів були люди. Питаю: «Чому?» Відповідають: «Бо у нас майже не давали землю в оренду. Кожен виїхав до свого поля».

Як ми можемо піднімати руку на цю одвічну колиску українського духу, української ментальності?..

Я – далеко не ретроград. Але наголошую: хворого можна підлікувати, а можна й залікувати. Ніхто не каже, що потрібна абсолютна заборона на ринок землі. Але ж наша влада чомусь узяла зобов’язання виставити землю на продажу поспіхом!

Скільки разів поспіх грав із нашим народом злі жарти! Взяти хоча б колгоспи. Ще до революції люди об’єднувалися в колективні господарства на добровільних засадах. Утворювалися такі господарства й у добу непу. А потім – суцільна колективізація! Давай всі разом! Давай великі цифри колгоспників! І що вийшло? Я вже не кажу про голодомор: із тої ситуації, в яку потрапили, не могли вибратися кілька десятків років!..

Візьміть історію з кукурудзою. Поїхав Микита Хрущов у Америку, побачив, як там вирощують кукурудзу. Повернувся – і наказав негайно запроваджувати таке саме й у себе. Добре, посадили... А чим її убирати? Чим молотити? Де зберігати? Почалася нестача хлібу – і Хрущов, по суті, викопав собі політичну могилу... А ідея-то в принципі була непогана: попробуйте уявити наш сьогоднішній зерновий клин без кукурудзи!

Отже, причина зла – поспіх!

І останнє: чому Йосиф Сталін так злякався українського фермера? (Під час непу почало підніматися нове українське фермерство). Чим наш «міцний середняк» відрізнявся від американського фермера? Та нічим! І так само як і американський фермер, наш селянин казав: «Я працюю на землі й хочу від влади належного ставлення!» Скрізь почали проводити організаційні збори селянських спілок. І врахуйте: селяни тоді становили більшу частину населення! І в Кремлі тоді злякалися цієї потужної, активної, економічно незалежної сили!

Куди поспішати? Давайте будемо продавати землю тоді, коли наша економіка стане на ноги, коли за гривню даватимуть належний еквівалент у доларах. У цьому питанні я повністю підтримую позицію Аграрної партії України. Запроваджувати ринок землі зараз – це як у тому анекдоті, коли на базарі син каже батькові: «Закінчуйте торгувать, бо вже нема чим здачу давать!»

Анатолій Морозов, професор Черкаського національного університету ім. Б.Хмельницького, очільник науково-дослідного Інституту селянства

* Із виступу під час прес-конференції 18 травня 2017 року