Я не про політику. І не про політичний вибір. Я про вибір совісті. Учора, колі вже пізно ввечері я повертався з Соборного Майдану в центрі Києва, не чуючи під собою ніг від втоми, мені хотілося висловити декілька власних думок саме на цю тему. А ще хотілося, щоби ці думки були підкріплені репортажними світлинами: я віз їх з собою з місця події величезну купу. Взагалі, мова документальної фотографії, на моє переконання, не потребує особливого перекладу: вона є самодостатньою. Не сумніваюся, що хтось із моїх колег-репортерів побачив там щось інше, під іншим кутом. Не сумніваюся й у тому, що хтось негативно відреагує на цей репортаж, не поділяючи ніяких позитивних емоцій. Отже, 15 грудня сталася велика історична подія: відбувся Об’єднавчий собор українських православних церков. Ця подія є великою настільки, що осягнути її масштаб і значення можна буде лише згодом. Велике, як відомо, завжди бачиться здаля. Поки що можна констатувати лише самий факт: Собор відбувся, він засвідчив про створення Помісної Української Церкви і обрав її головою митрополита Єпіфанія. Собор відбувся попри всі спроби зірвати, дискредитувати саму його ідею, навішати на всіх його учасників – як чинних, так і потенційних – неймовірну кількість найбрудніших ярликів, обвинувачень у зрадництві, залякати їх всіма небесними й земними карами. Собор відбувся – і у цьому є виявлення волі Божої, бо якщо воля людська не збігається з Божим промислом, то й нічого б і не сталося. Нехай нікого не бентежить те, що люди, які прийшли на це дійство, стоять не з іконами, не з хоругвами, як зазвичай на церковних заходах, а з українськими прапорами: від величезного, що був розгорнутий неподалік центральної сцени, до маленьких стрічечок. Зізнаюся, я теж засмутився цим фактом і підійшов із запитанням до двох ченців. Один з них відповів, як мені здалося, дуже мудро. Він вказав рукою на бані й хрести храму, перед яким ми всі стояли в очікуванні історичного рішення:
– Ось наша ікона, ось наші хоругви, молитви.
Об’єднавчий собор і все, що було з ним пов’язане, проходив під омофором не лише віри людей, а й любові до України, і в цьому немає нічого грішного, як наразі намагаються подати деякі занадто православно-канонічно-благодатно-ортодоксально і таке інше коментатори рішень Собору.
Хай коментують далі, хай винаружують свою нетерпимість, свою нелюбов – усе, що вони протиставили волі тих, хто висловився за Помісну Українську Церкву. Собор обрав її першого Предстоятеля зовсім не за сталінськими методами відродження патріаршества у колишньому СРСР, за вказівкою з Кремля, насадивши всюди перевірену й надійну агентуру НКВС, а спираючись на широку волю українського народу, на волевиявлення архієреїв, які взяли участь у Соборі.
Тому можна впевнено стверджувати, що не буде ніяких гонінь, ніяких переслідувань, захоплень, викручувань рук, побиття і подібних страшилок, якими щосили намагаються налякати пересічних вірян ті, хто зацікавлений у подальшому розбраті у церковному середовищі, у розколах, чварах, плювках, навішуванні брудних ярликів. А що буде? Буде вибір. Вибір, який не омине нікого: ані батюшку, ані матушку, ані пересічного парафіянина, ані ченців з черницями. Кожен мусить буде сказати відверто, зрозуміло, чітко, кого він підтримує і кого обирає – і з цим жити перед обличчям власної совісті і перед обличчям українського народу. Не сумніваюся, що нам доведеться побачити багато чого: сміливість і боягузтво, рішучість і підступність, щирість і дволичність, розсудливість і біснування, любов і ненависть… Вчорашній Собор це вже частково показав.
Нехай атмосфера цього дійства – радісна, піднесена, гомінлива, різномовна - доторкнеться до кожного через ці світлини. Поруч зі мною був лише один священик зі Смілянщини: архімандрит Олексій. Зі своєю виразною бородою він охоче спілкувався з іншими учасниками, з журналістами. Тут біли люди з усіх регіонів – від сходу до заходу: зі своїми мовами, культурою, гаслами, священиками-капеланами – але з єдиною вірою у Христа і любов’ю до України. Помісну Церкву в Україні створено, її двері відкриті для всіх. І це головний підсумок Собору. І одна з найголовніших подій в новітній історії нашої незалежної держави.
Олександр Слєпцовський, журналіст
*Допис із «Фейсбук»
реклама
Коментарі
ВЫ плачете и рыдаете?Человек ,просидевший или пролежавший в Песках,сомнител ьно.
Для Вас в качестве совершенствован ия:Мужчины и женщины думают и пишут по-разному. Имеются сотни лингвистических особенностей у обоих полов. В частности, для мужчин при общей нейтральности текста характерно употребление в тексте жаргона и обилие вводных слов вроде «очевидно», «наверное», «конечно».Определять пол собеседника по переписке учат в определенных организациях.Вы их явно не кончали.Насчет АКМ-убедительных доказательств у Вас нет,поэтому опять свалились в штопор или методичку.Ну а насчет дружбы ,обе ваши нации мне противны,так как им присущи одни и те же недостатки.Их много,перчислят ь не буду.
Мадам! -Вы так жалостливо рассказываете про то, как Денисенко обдурил Алексия, что я чуть не плачу.От сходства ударно-спускового механизма в АК и "Штурмгевевера" вообще хочется разрыдаться
Почему же про попов не получилось,на примере Денисенко (Антонова) даже очень получилось.Не получилось стать митрополитом Московским и всея,он обдурив(на это все вы мастера)Алексия ,что ему нужна полная свобода от РПЦ якобы для борьбы с национализмом на Украине(есть письмо Денисенко), получил полную автономию.Теперь Епифаний(такой же прохвост)думает что турецкоподданый Варфоломей его отпустит у котрого паствы с гулькин отросток то есть денег мало.Мира где варится будет?Ваша держава всегда была то под поляками,то под русскими,то под турками.Такова сермяжная правда.И еще сходство АК и Stg-44 только в ударно-спусковом механизме.А Шмастеренко выполнял работы только по наладке процесса штамповки(есть донесении службы 1-го отдела Ижевского завода)
К чертежам и самой сборке его не допускали.
В то время когда Хуго Шмайсер (со своим конструкторским бюро в полном составе) делал в Ижевске для сталина новый автомат, "изобретатель" Калашников жрал водяру и играл на балалайке.Дело ж не в различиях компоновки и оригинальности узлов.Дело в том, что во время разговора о церкви "дедушка ох" плавненько так перешел на разговор об АКМ и прочих железяках, которые якобы были изобретены русскими.Поняв , что с церковью случился прокол, ты решил быстро уведомить нас что являешься фанатом АКМ.К чему бы это?
Солдат ,мне даже страшно от твоих познаний элементов памятника.Наверно ты был на открытии сего мемориала.И расчехлился в своей недалекости.
Обычно самые недалекие начинают рассуждение о сильном внешнем
сходстве АК и Stg.44. Что и не удивительно-назначение
одно, эпоха тоже одна, компоновка тоже схожая. Только вот началась эта компоновка отнюдь не со штурмгевера, не был Шмайсеренко тут пионером.
В создании АК следа руки лично Миколы Шмайсеренко усмотреть
невозможно, даже косвенно:очень много различий в
компоновке всех основных узлов АК и Стг.Да в АК нет практически оригинальных,но вых узлов,как и в Штурмгевере (не веришь? сравни Стг.44 и чешского пулемета ZB-26, 1926 года).
Весь ключ - именно в технических и инженерных решениях по компоновке
и объединению известных решений в одно работающее целое.
Ну нарешті дійли згоди що до призначеня церкви, так потихеньку і по інших питаннях досягнемо згоди
Тоді і я дозволю собі відповісти на питання вашоі компаніі "До кого ходять в церкву - до попа чи до Бога?" в стилі задорнова (земля йому скловатою).Є ймовірність що в церкву ходять випити "на шару" Кагору і подивитися на попадью.
Немного удивлю тебя - ценителя АКМ.Недавно в москве открыли памятник алкашу Калашникову.Вместе з изображением "изобретателя" в полный рост на памятнике присутствуют (присутствовали ) некоторые эскизы "Штурмгевера".Не знаешь почему они туда попали?
«Что, к чему мне множество жертв ваших? Милости хощу от вас»
"Столько уже веков мудрствуете в церемоніях, и каков плод, кроме одних расколов, суеверій и лицемерій. Бездельники прикрылися сим листом в наготе своей. Глупцы основали на тени сей блаженство свое. Безразумныи ревнители породили раздоры раскольничіи, всенародное общество жителей вселенныя, храм мой несогласіем за одни враки разоряющіи, желая ввесть то, чего я никогда не желал, то есть чтоб во всех концах земных на одну меру и форму сошиты были церемоніи. Отсюду непримиримыи соседних земель вражды, ненависти, а нередко и кровопролитіе»
Григорій Сковорода
Солдат, любимчику наш
що робив гундяйка на колегіі міністерства оборони рашки - сидів
де все-таки живе БОГ- точно не в церкві
чому падають освячені попами ракети-земне тяжіння
Я думаю ,что и ты не прав, все это придумано украинцем Миколою Задричепинога з Чорнобаю.На вопросы N70 пусть отвечает тот кто их поставил.От себя спрошу ,а зачем митрополит Денисенко(кличк а Антонов) ходил перед Поместным собором в 1990 г к Лукьянову,канди дату в члены Политбюро ЦК КПСС негласно курирующего религию в КПСС,наверно чайку попить.А вообще то сравни тех документацию на АКМ и Stg44.
На АКМ найдешь,а вот на "аналог" Stg44 только по запросу к частным коллекционерам, так как эта разработка есть в единичных экземплярах и только
у очень закрытых ценителей оружия.
Стрічка RSS коментарів цього запису