Тиждень провівши у батьків задумалася, а де все-таки мій дім?
У Шполі, де майже безвиїздно жила до 17 років, будинок батьків, рідна школа, могили родичів на кладовищах. Там живуть спогади. Звідти роз'їхалися по усіх-усюдах однокласники. Але це місто, як гавань - припливеш, поностальгуєш, і відправляєшся знову у плавання.
У Черкасах, де вже 11 років тиняюся по гуртожитках і винайманих квартирах і звідки виїжджала дуже часто і набагато далі ніж могла навіть мріяти (це усі 7 ЄСівських закордонів) відчуття дому, як не дивно, набагато сильніше. Там теж живе багато спогадів, але вони якісь "затертіші", хоч і ближчі у часі, ніж дитячі.
Черкаси, як дім, живуть сьогоденням. Я завжди відмічала, що почуваюся "як вдома" у який би заклад чи на який би захід не пішла. Мабуть, через те, що скрізь знайомі люди.
Та пригадавши досвід своїх АТОвських поїздок, поки я дійшла одного висновку - дім, там де Женя. Навіть, якщо це колишня перукарня у Волновасі, де між дзеркал стоїть ліжко, а по кутках бігають миші.
Є люди, які носять в собі наш дім.
Прямо в серці.
P.S. А як відчуваєте свій дім Ви?
Ірина Семенова, журналіст
*допис з "Фейсбуку"
реклама
Коментарі
Патриотизм — последнее прибежище негодяя.
Самюэл Джонсон
Я згоден з тобою, Стиць-Гриць, що в рашці путлєр вчергове прийшов до влади "грязноватим позорним способом" і з-за "голосування" в окупованому Криму може будь-якої миті бути визнаним нелегітним.
Але давай повернемся до теми: "Відчуття дому". Як думаєш: рашисти, які сьогодні з переляку повністю вивели свої кораблі з Тартуського порту в Сирії і розсмокталися по морю, очкуючи перед можливим ракетним ударом США - відчувши, що пахне смаленим, вони свалять додому в рашку чи будуть таки підтримувать тварь Асадішку, яка регулярно застосовує хімічну зброю проти мирного населення?
Публікація доволі "сіренька" - на четвірочку за 12-бальною системою, але при чому, неуч "Антістєц", твій триндьож про "ідєологічєскіє уТСановкі і ЮІологічєскую ностальгію"? Для початку навчися грамотніше викладати свої примітивні "размишлізми". Хоча, при чому ти взагалі до теми про любов до свого дому - адже ти, чмо, навіть не приховуєш у своїх коментах, що ти - українофоб?
Краще катісь калбаской по Малой Спасской - подалі вглубь абажаємой тобой рассєі!
Лицемерным измышлениям на эту тему, вынесенным на публику, - грош цена.
Воспитательного значения от подобной формализованной публицистики - ровно ноль.
Такие записи в пейсбуках появляются от безделья, попыток поднять ЧСЗ - всегда безуспешных, ну и (в случае журналистки) конечно в поисках выгодной конъюнктурной темки, когда в одну кучу мешаются юиологическая ностальгия с идеологическими утсановками, которые надо прививать "недалекому туповатому" населению, неправильно любящему государственную власть, пришедшую грязноватым позорным способом.
"... право каждого человека на свободное передвижение и выбор своего места жительства в пределах каждого государства; право каждого человека покидать любую страну, включая свою собственную, и возвращаться в свою...".
Все свободные люди в свободном мире руководствуются , живут и выбирают себе свой дом по этому праву. Не вибирають тільки Батьківщину. Только классическое крепостничество , советское крепостничество и современное постсоветское рабство, под всяческими предлогами, включая "рідну домівку", делает всё, чтобы привязать современных кріпаків к своим "панам по новому". И надо отдать должное, в этом оно таки очень и преуспело. И подобные журналюги, вносили и вносят в это дело свою проплаченную лепту.
Стрічка RSS коментарів цього запису