Зранку біжу аж перекидаюся в центр Тального. Знайомий їхатиме машиною в Черкаси. Все ж краще, аніж три з половиною години пхатися поїздом. Та й грошей платити не треба. Біля старої автостанції помічаю брудний папірець. Придивляюся — 100 гривень.
Радію, як дитина.
"Це ж треба, щоб так пощастило, — думаю. — Їду безплатно, та ще й гроші на дорозі валяються".
Миколайович заводить машину.
— Юрко, ще раз запізнишся — будеш пішки до Черкас іти, — каже.
Я усміхаюся. Дорогою розповідаю йому історію.
— Дурним ще й щастить, — весело підморгує.
Згадує про хлопців із Закарпаття. На місці старої єврейської хати в Тальному вони будували церкву.
— Екскаваторник вигорнув землю, як раптом щось блиснуло. Зліз, придивився — золотий царський червінець. Давай руками розгрібати — знайшов більше двох десятків таких. Потім продав по 300 доларів за штуку. Ото пощастило людині! Віддав Бог борги за все життя.
Минаємо Шполу. За переїздом брюнет махає руками.
— Виручайте, — звертається ламаною російською. — Я з Туреччини. У машині закінчився бензин, — показує на авто. Там сидить така ж чорнява жінка й двійко дітей. — А грошей ваших не маємо. Купіть золотого персня. Віддам за каністру бензину.
Нутром відчуваю обман. Та в Миколайовича очі горять. Каністри в нього немає, але є гроші.
— Даю 200 гривень, — каже.
Турок копилить губи.
— Може, в тебе щось є, — запитує мене.
Я незворушний.
— Нема нічого.
— Юра, діставай 100 гривень і не видєлуйся, — Миколайович мало не викручує руки.
Кривлюся, як середа на п'ятницю. Віддаю знайдену сотку.
У Черкасах заходимо в ломбард до знайомого.
— Хлопці, я навіть дивитися на ваше золото не буду, — говорить. — На дорогах так дурили ще на початку 1990-х. А ви лише зараз попалися.
Миколайович розвертається і йде, не попрощавшись.
Юрій Стригун, журналіст
колонка на сайті "Газети по-українськи"
реклама
Коментарі
Не розумію коментунів-задрипанців, які вишкірилися на автора.
Попрошу не обобщать. А когда домой ?
Читач шось наплутав. Юрко - не селянин. Это первое. А второе - не мудрий. Він просто банкрут-графоман. Ну і як сам написав - вмєстє із знакомим ЖЛОБи.
Пиши, Стригун, пиши...
В усякому разі один читач у тебе є.
Це щось особисте? Пишіть, Юрію. Вас цікаво читати. А оці інтернетні критикани така ж "дєрєвєнщина", як і ми, і 2/3 черкащан. Селянська мудрість - щира й природна.
Тобі,мабуть, ближче до серця "Москва-Петушки" В.Ерофеева.Чи не читав?
"Пісатєль-дєрєвєнщік"....
Стрічка RSS коментарів цього запису