Станіслав Анатолійович і досі не може спокійно переповідати про страшну автомобільну аварію, в яку потрапив декілька років тому. У ній загинула його дружина, сам він став інвалідом, а на руках залишилося троє неповнолітніх діток – напівсиріт. Звичайно, він робив усе, що міг, аби діти виростали в добрі і любові. Великих статків не мав, та було взаєморозуміння в родині, підтримка один одного, почуття обов’язку. Не дивно, що старший син поступив до вишу. Проте коли прийшла черга дівчаток, Станіслав Анатолійович дещо розгубився. Саме тоді він особливо гостро відчув, як дітям не вистачає матері. Пан Станіслав шукав виходу, поради, аж тут одна з меншеньких – Олена – сказала, що хотіла б учитися в Черкаському медичному коледжі, щоб, коли вивчиться, допомагати людям, рятувати їх від хвороб і від наслідків аварій…
Станіслав Анатолійович поцікавився, хто в коледжі директор. Дізнався, що це жінка, Інна Губенко. Тож наважився поїхати до неї, поговорити.
– Я хотів порадитися з нею, як з педагогом і жінкою. Хотів дізнатися, як правильно організувати підготовку дитини до вступу у навчальний заклад, на що звернути особливу увагу, як не розгубитися при складанні іспитів… Я просто хвилювався за доньку. Й Інна Яківна мене зрозуміла, – розповідає пан Станіслав. – Вона делікатно, по доброму мене підтримала, наголосила, що в коледжі завжди ставляться з увагою до сиріт і напівсиріт, підказала, як готуватися доньці, на що звернути увагу. Тож уявіть мою радість і розчулення, коли я побачив свою дитину у списках на навчання. Збулася її мрія! А який наочний життєвий урок Оленка отримала від директора! Вона зрозуміла, що не все купиш за гроші. Та й не потрібно, бо не все продається. Не можна купити прихильності. Треба просто чесно іти своєю життєвою дорогою, ставитися до інших так, як би ти хотів щоби ставилися до тебе, і тобі обов’язково зустрінуться порядні, уважні, щирі, добрі люди.
Станіслав Анатолійович розповів мені цю історію як журналісту, сподіваючись, що я використаю її у своїх публікаціях. А я згадав, що перебуваючи в лікарнях (на жаль, доводиться бувати там набагато частіше, ніж хотілося б…) постійно зустрічав медичних сестер, лаборантів, фармацевтів, які закінчили Черкаський медичний коледж або його філію у Ватутіному. Як людина допитлива, люблю спілкуватися з усіма. А з тими, котрі тебе тижнями лікують, і поготів. Завжди відзначав про себе ввічливість, приязну усміхненість, а головне – професіоналізм цих випускників. Напевне то не просто так, напевне це іде і від директора, і від усього колективу навчального закладу.
Від пана Станіслава я дізнався ще й про те, що 15 жовтня цього року виповнюється 86 років з того часу як розпочалися заняття у тодішньому медичному технікумі в Черкасах. Йому ж про це розповіла щаслива донька.
– Ви знаєте, – додав він ще, – коли Оленка востаннє приїздила на вихідні додому, то зізналася, що й не думала, що викладачі можуть бути такими людяними. „Вони і навчають нас, насамперед, бути людьми, любити життя, Батьківщину”, – сказала вона.
Отже, наш медичний коледж – це щось більше, ніж просто навчальний заклад. А ще він, як бачимо, має досить довгу і цікаву історію. Перший випуск його фахівців відбувся страшного 1933 року. Уявляю, як працювалося на селі тодішнім його випускникам… Цікаво, що і під час нацистської окупації в Черкасах функціонувала 3-річна фельдшерська школа. 1954 року із утворенням Черкаської області фельдшерсько-акушерську школу було реорганізовано в Черкаське базове медичне училище. 1965 року розпочали будівництво нового корпусу закладу. Певний час філія училища працювала і в моїй рідній Смілі. А наприкінці 80-років минулого століття Черкаське медичне училище стало базовим і для Кіровоградської області.
За незалежності України у 1993 році йому надали право підготовки спеціалістів II рівня – медичних сестер-бакалаврів. Статус коледжу заклад отримав 1998 року. 2004 року у ньому розпочали підготовку фармацевтів-бакалаврів. Згодом створили відділення післядипломної освіти, опорну циклову комісію сестринської справи, започатковано підготовку фахівців за спеціальністю „Офтальмологія з курсом оптометрії та контактної корекції”.
Внесла свої корективи і нинішня війна. 2015 року відновлено підготовку фахівців Лікувальної справи зі спеціалізацією „військовий фельдшер”. Учасниками антитерористичної операції стали і працівники, і чимало випускників навчального закладу.
Зараз Черкаський медичний коледж – це, насамперед, потужна команда професіоналів. Нове покоління медичних працівників тут навчають 124 штатні викладачі, серед яких 16 кандидатів наук і 44 спеціалісти вищої категорії, і 162 викладачі-сумісники. Зокрема, – Владлен Лепський, який свого часу сам закінчив з відзнакою Черкаське медичне училище. Згодом він закінчив і Київський медичний інститут імені академіка О. Богомольця. За фахом – лікар-хірург. Навчався у клінічній ординатурі та аспірантурі цього ж вишу. Владлен Володимирович кандидат медичних наук, автор 20 наукових робіт, має шість патентів та свідоцтв на винаходи. Постійно бере участь у з’їздах лікарів-імплантологів та лікарів-ендоскопістів України, здійснює спільну наукову роботу із апробації та впровадження розробок Інституту стоматології АМН України. За значний вклад у медицину Владлен Лепський удостоєний звання заслуженого лікаря України, кандидата медичних наук, академіка УАН, лікаря-хірурга вищої категорії. А цими днями йому також присвоєно високе вчене звання – професор! Він активіст волонтерського руху в зоні АТО.
Коледж має потужну матеріально-технічну базу. Для проведення теоретичних і практичних занять у його сучасних навчальних корпусах для студентів і викладачів обладнано 38 кабінетів і 36 лабораторій. У лікарнях, поліклініках, аптеках Черкас функціонує 38 обладнаних кабінетів навчальної практики. У коледжі є 6 комп’ютерних класів із підключенням до Інтернету та інтранету. Викладачі обмінюються досвідом з колегами медичних навчальних закладів Канади, Нідерландів, беруть участь у міжнародних проектах.
Уже 27 чи не найголовніших для навчального закладу років коледж очолює кандидат медичних наук, спеціаліст вищої категорії, викладач-методист, доцент, Заслужений лікар України, голова Спілки жінок Черкащини, повний кавалер ордена „За заслуги” Інна Яківна Губенко. Це вона зробила його таким сучасним і авторитетним. Вражають не тільки її наукові і професійні досягнення. Відрадно те, що вона була і залишається чуйною людиною, гарним організатором, матір’ю-наставником студентам, авторитетним колегою для підлеглих. Її поважають. І це іде від серця. Не дивно, що їй присвятив поетичні рядки не поет, а учитель зі Смілянщини Леонід Шабратко:
Нехай рушниково Вам стелиться доля
За чуйність, за щедрість, любов і тепло,
За те, що Ви кожної днини в роботі
Даруєте людям добро!
Колектив Ваш, прекрасний і мудрий,
Працює не покладаючи рук,
Щоби вихованці прославили коледж,
І галузь вели до вершини наук!
Хай Бог береже Вас від всіх негараздів,
Здоров’я пошле Вам у Ваше життя.
Ви віру вселяєте всім, з ким працюєте,
Що світле чекає на нас майбуття!
Звичайно, такий навчальний заклад з таким керівником не може не мати і наукових здобутків. І вони є. Тут склали чимало навчальних програм, написали посібники, підручники, розробили стандарти освіти, протоколи практичної діяльності медичних сестер, фельдшерів, акушерок. Відомими є напрацювання педагогів-науковців з медсестринства в паліативній та хоспісній допомозі, геронтології та геріатрії. Тут створили перший в Україні регіональний навчально-тренінговий центр з питань ВІЛ-інфекції/СНІДу. Зараз це багатопрофільний освітній заклад, що готує фахівців галузі „Охорона здоров’я”.
Випускники коледжу працюють за спеціальністю не лише в нашій області, а й у інших регіонах України і в багатьох куточках світу, використовуючи знання та вміння, отримані тут. Зокрема, – в клініках Італії, США, Ізраїлю та інших. Студентка Олена поки що про інші світи не мріє. Вона хоче працювати в Україні, віддавати себе рідній Вітчизні, як робить це Інна Губенко. Їй є на кого рівнятися.
Олександр ВІВЧАРИК, журналіст
реклама
