Шамара: Не зарозумілості заради...

Коротко про обговорення 52 вулиць, які підлягають “декомунізації” в Черкасах.

Як відомо, основна полеміка пролягає по лінії – давати чи не давати колишнім “советським” вулицям імена Героїв, загиблих в АТО (таких понад 20). Чи все ж таки дочекатися завершення українсько-російської війни...

– Давати! Наполягають рідня і близькі полеглих за Батьківщину.

– Давати! Погоджується громадськість, яка пройнялася їхніми виступами.

– Не давати! Як здається більшості, уважають “консервативні радники” міського голови із Топонімічної комісії.

Для мене все це виглядає дуже сумно. І я поясню, з яких то причин.

1) Советський підхід до вшанування пам’яті українських патріотів. Якщо назвати вулицю Черкас іменем одного героя, то потрібно називати й іменем іншого, і власне всіх, кого запропонують... Але я людина тепер приземленіша і питаю сам себе: а як бути тій одинокій матері – моїй сусідці з 9-го поверху – яка й досі не має ані вісточки, ані тіла свого єдиного сина, що лишився під Іловайськом? Для мене він – Герой! Бо пам’ятаю хлопця ще з його спортивного дитинства. Але де буде пам’ять про нього і про таких, як він, при такому советському підході?

2) Підігравання російській інформаційній війні в Україні. Як це не парадоксально, але доведено соціальними психологами, що герої розколюють суспільство. Точніше, дискусія про них. Об’єднують жертви. Спільне громадське пошанування жертв. І коли я чую, що перетворення Черкас на сучасний некрополь із імен загиблих незакінченої війни стане головною спонукою до патріотичного виховання, то вже бачу як “путіноботи” тикатимуть пальцями в таку черкаську новину: “О! дивіться, тільки в Черкасах ополченці забили десятки свідомих укропів! Допомогла вам ваша Украйна?”. Останнє, до речі, – ключове питання. А чим уряд і місцева влада реально допомогла сім’ям загиблих? Хто взагалі допомагав? Скільки ще будуть допомагати? Скільки черкасців, окрім тих які прийшли подискутувати, взагалі будуть звертати увагу на назви цих вулиць?

3) Небажання йти на компроміси з іншими громадянами і, зрештою, зі здоровим глуздом. Європейський підхід формування міської культури передбачає встановлення спеціальних місць пам’яті – і то таких, що й ідею несуть, і приклад, і пошанування, і, що дуже важливо в українській ситуації, нормальний догляд. Йдучи після обговорення додому, я знову повернувся до думки, що вже висловлював на Топонімічній комісії: ініціювати громадські слухання про перейменування вулиці Героїв Сталінграда (не входить у перелік декомунізованих) на вулицю Учасників/Героїв АТО (Героїв війни) та створити за рахунок міського бюджету нормальний меморіальний комплекс усім загиблим та зниклим безвісти черкасцям, які поклали життя у війні з російським окупантом. А поки що з щемом у душі сфотографував початок і кінець можливого комплексу від Героїв Сталінграда по Гагаріна рухаючись. Тут декомунізацією ще й не пахло...