Враження від громадських слухань 30 липня залишилися суперечливими.
З одного боку є чимало позитиву. Передовсім, позитивно вже те, що слухання, хоча й не в повноцінному форматі, все ж відбулися. Це, по суті, таке перше зібрання черкаської громади, яке претендувало на те, аби мешканці нашого міста потвердили свій громадянський статус (в розумінні власної громадянської зрілості). Інша річ, що ця спроба вийшла, як у тій приказці – «глевцем».
Позитивно й те, що вже не було істеричних волань про те, що не потрібно займатися перейменуванням («не на часі», «банкет під час війни», «спочатку відремонтуйте дороги, а потім перейменовуйте вулиці» тощо). Не піднімалося й питання, про фінансові витрати та інші клопоти. Вочевидь, що з одного боку подіяла роз’яснювальна робота, а з іншого, і це головне, принишкла традиційна «п’ята колона» (комуністи з регіоналами), які постійно торпедували топонімічну справу в місті. Зрештою, великий плюс, що слухання все ж спромоглися підтримати повернення 12 історичних назв (особливо тішить Верхня Горова і Нижня Горова), кількох назв черкаських мікротопонімів. Важливо, що громада одноголосно вшанувала Героїв Революції Гідності та російсько-української війни (вулиці Небесної сотні, Героїв Майдану, генерала Момота). Підтримали й розширення релігійної складової нашої топоніміки (вулиці Святотроїцька та Святомакарівська).
З іншого боку, слухання в «повній красі» продемонстрували всі негативи нашої спільноти. Передовсім, вражала повна відсутність у певних груп громадян будь-якої культури публічного спілкування. Складається враження, що були свідомі спроби зірвати слухання, або ж знову перевести їх у порожню балаканину. Треба віддати належне ведучим зборів, що все ж вдалося запобігти цьому.
Найбільшим непорозумінням, яке так і не вдалося подолати стало те, що велика частина учасників зборів так і збагнула основну ідею дійства – підтвердити повернення історичних назв, як необхідного кроку для подальшої планової декомунізації міської топоніміки. Протидія поверненню нашої історії також вражала своїм діапазоном: від «ура-патріотичних» закликів все й негайно зробити «козацьким», «гайдамацьким», «стрілецьким», «холодноярським» і т.п. до виявів абсолютного історичного нігілізму, коли все, що було до часу проголошення незалежності України оголошувалося чужою історією. Не важко зрозуміти, що тут маємо справу зі звичайним таким собі більшовизмом, одягнутим у шароварні форми.
Нажаль аргументовані доводи Михайла Сиволапа про те, що увесь історичний і сучасний патріотичний блок передбачено реалізувати на наступному етапі суцільної декомунізації назв, на цю публіку не справив жодного впливу. Серйозним ляпом, який стався на слуханнях було заперечення повернення історичних назв вулицям Вербовецького та Ільїна. Більше того, з якогось дива, проголосували за ті назви, які мали ці вулиці у 1941-1943 рр. Виходить, що відмовляємося від наслідків радянської окупації, а повертаємося – до нацистської. Чи немає тут свідомої провокації, аби дати поживу ворожим голосам з кремлівської імперії продовжувати співати «пісеньки про українських фашистів»?
І ще одна дуже суттєва хиба, яка була допущена при цьому голосуванні полягає у порушенні порядку перейменування топонімічних об’єктів. Справа у тому, що згідно з положенням, яке схвалене Черкаською міською радою, до компетенції громадських слухань відноситься розгляд тих пропозицій, які вже були схвалені топонімічною комісією. Тобто наше зібрання мало можливість або схвалити ці рішення, або їх відхилити. А вносити нові пропозиції, без попереднього розгляду топонімічною комісією не мало права. Це треба було пояснити учасникам слухань.
Також відчувалося, що нашим громадянам часом просто бракує відповідної інформації про ті чи інші постаті, або історичні явища. Скажімо, виявилося, що мешканці вулиці Чекістів збирають підписи проти перейменування її на Грабарську (дивно але вони понад 20 років не протестували проти існуючої назви). Позатим тут явна необізнаність із значенням цього промислу для розвитку не тільки Черкас, а і всієї України (грабарі це артільні працівники, які титанічною працею зводили земельні насипи для будівництва залізниць).
І останнє за порядком, але дуже значиме питання, яке також доволі чітко прозвучало на слуханнях. Це – вшанування наших земляків, які загинули захищаючи Україну від російської агресії. Як тут правильно поступити: увіковічнити у назвах вулиць всіх полеглих чи тільки тих, за яких турбуються побратими і рідні? Називати ті вулиці де вони жили чи інші? Вшановувати тільки земляків чи інших героїв? Чекати коли закінчиться війна чи робити перейменування вже зараз? Відповідей на ці питання поки що немає. Тут також треба визначатися.
Зрештою, все ж маємо певний результат. Тепер справа за міськвиконкомом і нашими міськими депутатами. Сподіваюся, що виборча кампанія, яка вже почалася, не завадить їм також прийняти результативне рішення
Віталій Масненко, доктор історичних наук, член топонімічної комісії
допис з соцмережі "Фейсбук".
Коментарі
Стрічка RSS коментарів цього запису