Ті, кому доводилося хоч раз поспілкуватися із черкаським бійцем батальйону «Айдар» Богданом Гаркушею, погодяться, що позивний «Дарій» йому дуже личить. Ця людина і справді володіє даром, дарує добро та благо всім навколо.

Дарій не чекає, доки в країні настануть зміни, доки закінчиться війна на Сході та економічна криза, не сварить владу в соцмережах чи під час зустрічей із друзями. Йому ніколи: він діє і надихає своїм прикладом інших.

Богдан Гаркуша – випускник Черкаської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №17.

Як говорить сам пан Богдан, не може сказати, що був дуже старанним учнем, але завучі школи пишалися ним.

– Так вони мені сказали, коли я складав випускні іспити, – сором'язливо посміхається Богдан Гаркуша.

Боєць розповідає: коли навчався в 11-му класі, батько поставив його перед вибором: «Або підеш в армію, або підеш в інститут».

– Мабуть, у 99-му році в армії було сумно. Топтати плац або фарбувати в зелений колір траву – не дуже гарна перспектива. Я вирішив піти навчатися. За фахом я – міжнародний економіст, – говорить Богдан. – Працював у столиці, але згодом зрозумів, що треба повертатися до Черкас, бо Київ – дуже метушливе місто.

Коли наприкінці 2013 року в Україні почалася Революція Гідності, Богдан Гаркуша активно підтримував українців, які вийшли на площу в столиці, пересилаючи їм харчі, їжу, теплі речі, гроші.

Коли ж почалась війна, волонтером їздив на фронт, допомагав товаришам. Возив речі, взуття, їжу, цигарки, форму, «розгрузки», бронежилети.

– Поїхав перший раз, другий, на третій взяв автомат і залишився там, – зізнається Богдан Гаркуша. – У родині були дуже великі скандали. Та вони тривають і досі... Із кожним разом (а я повертався додому вже тричі після поранень) їм все важче й важче мене відпускати… Коли мене запитують, чому я пішов на війну, відповідаю: «Тому що люблю свою країну!». Я настільки її люблю, що ні за який інший народ у світі не пішов би воювати. Не витрачав би своє здоров'я, свій час. Я не можу, наприклад, сказати, що не переймався війною в Грузії в 2008 році. Був дуже стурбований. Але так, щоб стати і піти захищати їх… Це не моя війна, мабуть. Зараз же ми не воюємо – ми захищаємо нашу державу.

Відтак на війні Богдан Гаркуша – із червня 2014 року. За місяць на фронті воїна контузило. На деякий час Дарій втратив слух. Пролікувавшись у Черкаській обласній лікарні, повернувся на фронт.

Після другого поранення Богдана не пускали на передові позиції та в розвідку.

– Тоді для себе вирішив: ударив мене міномет – буду освоювати мінометну справу, і вивчився на мінометника. Допомогти в навчанні попросив побратима «Тайфуна» з 80-ї аеромобільної бригади. Навчання моє тривало майже два місяці, – розповідає Дарій.

Після мінських перемовин 15 лютого Дарій повернувся долікуватися в Черкаси.

– Оформився перший раз в житті в Центр реабілітації воїнів АТО при черкаському госпіталі, згодом лікувався в обласній лікарні. Коли повернувся на фронт, мене хотіли «списати» за станом здоров'я, бо дуже сильно заїкався. Поїхав на реабілітацію до Києва. Лікарі пояснили, що вилікувати себе я можу тільки сам, вірячи у своє одужання. Таким чином вилікувався. У травні повернувся до зони АТО, але 16-го мене поранили, – розповідає воїн.

Звістка про третє поранення прокотилася Україною після виходу в ефір авторської програми журналістки Ольги Герасим'юк «Подорожні», що на «Першому національному». Тоді, за проханням телеведучої, вся Україна за нього молилися.

– Коли мене поранили, зі мною тиждень не було зв'язку. Із Харківського госпіталю попросився, щоб мене перевели до Ірпеня, звідти – до Черкас, – переповідає травневі події Богдан Гаркуша.

Однак, повернувшись на лікування до Черкас, Дарій не зміг сидіти, склавши руки. Як каже сам: «із діркою в животі» бігав містом, щоб допомогти з лікуванням онкохворим діткам та пацієнтам дитячого відділення протитуберкульозного диспансеру.

Детальніше про добрі справи Дарія та його ставлення до подій на передовій читайте у наступних публікаціях на «Прочерку».