– Людина, яка може дозволити собі такі заяви, могла просто не бути на передовій, – припускає Богдан Гаркуша. – Можна стояти дуже далеко і бути воїном АТО. Я прошу вибачення, але є такі люди, які навіть своїм життям не ризикують, просто не наражають себе на небезпеку. Вони бували на Сході двічі-тричі по тижню, а потім обвішуються орденами і кричать, що вони такі поважні воїни. І це дуже образливо. Бо дехто гине, захищаючи рідну землю…. Я точно знаю, що журналісти були і в донецькому аеропорту, і на передових у Щасті, в Станиці Луганській, Трьохізбенці (це по лінії оборони в секторі А). Я знаю, що вони часто їздять у Широкіне. Із котла дебальцівського вони виходили із військовими також...

Навпаки, Дарій наголошує: журналісти – це та рушійна сила, яка змінює свідомість людей, пробуджує думки.

– Я завжди замислювався над тим, що якби не журналісти, то ми були б схожі, наприклад, на тих самих ополченців чи на ДНРівців. Бо їх наче немає, не існує цих російських солдатів. Усі все про них приховують. Їхні батьки, дружини, друзі не знають, де вони воюють, що з ними, чим вони займаються. Я можу сказати, що за рік війни з хвостиком немає, мабуть, такого солдата, з яким би не спілкувався український журналіст, який їздить в зону АТО або працює на місцях.

Богдан Гаркуша запевняє: представникам засобів масової інформації викривляти ту інформацію, з якою вони стикаються, просто немає сенсу.

– Я скажу так: журналісти сидять із нами в бліндажах, коли йдуть обстріли, їдять з нами з однієї миски, п'ють каву з однієї чашки. Вони не беруть в руки автомат, не випускаючи камери. Це – дійсно герої. І викривляти ту інформацію, з якою вони стикаються, просто немає сенсу. Якщо журналіст приїхав до нас один раз, другий і якось необ'єктивно висвітлив інформацію, погодьтесь, на третій раз ніхто з ним не захоче розмовляти, – каже айдарівець. – Неправда і те, що хлопці на передовій піаряться. Просто журналісти приїжджають і по-людськи спілкуються з ними. Таким чином показують їхнім рідним і близьким, що вони живі. Можуть розповісти про якісь обставини, привезти якісь речі. Я вам скажу, що журналісти з нами були і в новорічну ніч. Правда, я саме лікувався в цей час після другої контузії. Але побратими, телефонуючи, говорили, що поруч із ними знаходяться журналісти.

Співпраця бійців АТО за місяці на Сході вже давно переросла в дружбу. Так, у Дарія за цей час з'явилися справжні друзі в медійному просторі. Серед них – журналісти «ТСН» Євгенія Цвєтанська та Наталія Нагорна.

– Дарія я «відкрила» для себе під час поїздки з ним на передову за Щастям під назвою «Фасад», – пригадує день знайомства Євгенія Цвєтанська. – Була сувора холодна зима. Той укріпрайон, який боронив Дарій, постійно обстрілювали з важкої артилерії . Поїздки туди завжди супроводжувались легкими «мурахами» по тілу. За день до цього ми були на полігоні, тренування влаштовував наш спільний друг із 80-ї аеромобільної бригади Володя, він же – Тайфун. Саме тоді ми домовились з Дарієм, що він відвезе нас на свою позицію познімати. Тайфун дав йому доручення з усіх сил мене оберігати. Це прозвучало легко і весело. Посміялись. Я це як жарт сприйняла. Наступного дня йдемо знімати. Щось як бахне, я трохи пригнулась. А Дарій мені: «Поки я тут, можеш нічого не боятися, в мене ж є доручення». Так само, коли назад переїжджали міст – найнебезпечніший момент. Треба їхати швидко. Дарій безстрашно почепився на двері із зовнішньої сторони автівки і весело кричав: «Тайфун сказав мені тебе обороняти, тож я охороняю тебе ззовні авто». Він не сприйняв доручення, як жарт, він справді охороняв. Згодом Дарія контузило. На тій самій передовій. В шпиталі пробув не так довго: знову втік на фронт. Коли я повернулася до Щастя, він вже був там…

Журналіст «ТСН» дивується, наскільки Дарію болить несправедливість, свідком якої він стає.

– Дзвонить якось Дарій, – продовжує розповідь про свого нового товариша Євгенія. – Я на каналі. «Зараз приїду!». Тоді він отримав ще одне поранення і лежав у шпиталі. Зайшов на канал. У спортивному костюмі, капцях резинових і з рюкзаком. І великим швом на боку. Він був ще дуже слабкий. Приїхав сказати, що в шпиталі для військових лікують цивільних. Він не проти, але проти того, що за це беруть із людей гроші. Хоча це – державна установа. Йому це так боліло, що він мусив про це розповісти саме в цей момент. Слабкий... втік зі шпиталю... Після поранення в травні він знову повернувся на передову. Хоча мав би ще лікуватись. Але, мабуть, не було сенсу вмовляти. Йому краще там. Бо йому щиро болить за те, що відбувається в державі.

Варто зауважити, що нещодавно Богдан Гаркуша і журналістка «плюсів» Євгенія Цвєтанська навіть стали хрещеними батьками для сина загиблого 33-річного командира мінометної роти 80-ї бригади з позивним Тайфун.

На думку Дарія, антитерористичну операцію слід закінчувати.

– Я казав і повторюю: давайте закінчувати це неподобство! Поставимо кордон, прикордонники хай там охороняють. Хочуть там якусь Малоросію робити, хай роблять. Але поверніть хлопців, які хочуть щось робити на благо України, нехай розвиваються. Із передової військових зараз відвели в «сіру лінію». Не даєте нам воювати, і не даєте повернутися додому. Це не те і не се! – гнівається воїн. – Якщо ви нам не даєте воювати цими ганебними «мінськими умовами», то поверніть нас додому, і ми тут будемо вирішувати свої справи. Повернемося до сімей, до дітей. Може, хтось вирішить залишитися там... Але просто сидіти і плювати в небо немає бажання!

Не вірить Дарій і в те, що бійці, повертаючись із зони АТО, підуть із зброєю змінювати керівництво держави.

– Не треба нам третього Майдану! Люди, які стоять на передовій, ніколи не будуть кричати, що зі зброєю підуть на Київ. Це безглуздо, бо вони знають, що буде. Це буде військовий переворот. Ці жертви нікому не потрібні. Доведіть, що людина краде, і посадіть її. Кричать про зачистку... І хто залишиться? Ви станете зі зброєю, і через півтора-два роки станете такими ж царями?! Якщо хочете змінити країну, все треба робити поступово, через реформи. Керівника потрібно вирощувати для громади, як це роблять бджоли у вулику, – вважає Богдан Гаркуша.