Через терни до неба
У густому лісі, подалі від шуму і марноти вже більше двох століть стоїть Свято-Миколаївський Лебединський жіночий монастир. Сюди часто приїжджають люди - хтось прагне спокою і миру в душі, хтось бажає зцілитись, інші шукають прощення і підтримки.
За переказами, монастир заснували монахині Магдалина та Трифілія разом з інокинями Дарією та Февронією у 1779 році. Вони залишили свій розгромлений і спалений турками монастир в Молдові. В пошуках прихистку вони проходили Лебединський ліс і зупинились переночувати. І було їм видіння, що Святий Миколай благословляв заснувати тут монастир. Зранку ж сестри пішли до струмка по воду і знайшли в ньому ікону Святого Миколая як підтвердження, що це був не сон, а Боже благословіння.
Пізніше монахині звернулись до князя Любомирського і придбали цю ділянку землі за 30 рублів сріблом.
Пізніше монахині звернулись до князя Любомирського і придбали цю ділянку землі за 30 рублів сріблом.
Першою була збудована дерев'яна Миколаївська церква і освячена 17 березня 1784 року. Ще до завершення будівництва миколаївської церкви була закладена Варваринська церква. У 1806 році в монастирі проживали 75 монахинь та послушниць. У 1837 році в монастирі будують цегляну дзвіницю, через яку влаштований центральний вхід в монастир. Вона мала три яруси і була висотою 16 сажнів (34 метри).
Монастир мав прибуток від свічкового заводу, млина на річці Гептурка, пасіки. У 1842 році монастир зараховано до другого класу з щорічною виплатою 2155 рублів, що значно зміцнило його економічне становище.
Пізніше, у 1858 році в монастирі відкривається училище для дівчаток з духовних родин. Вихованок навчали шити, в'язати, вишивати. Вони вивчали Закон Божий, музику, співи, читання, слов'янську, російську, німецьку та французьку мови.
Найбільшого розвитку монастир досяг за правління ігумені Євфалії. Були збудовані нові келії, двоповерховий готель для паломників, збільшено кількість учениць в училищі до 150. У 1908 році в монастирі проживає 408 сестер.
Пізніше, у 1858 році в монастирі відкривається училище для дівчаток з духовних родин. Вихованок навчали шити, в'язати, вишивати. Вони вивчали Закон Божий, музику, співи, читання, слов'янську, російську, німецьку та французьку мови.
Найбільшого розвитку монастир досяг за правління ігумені Євфалії. Були збудовані нові келії, двоповерховий готель для паломників, збільшено кількість учениць в училищі до 150. У 1908 році в монастирі проживає 408 сестер.
Ігуменя Євфалія
Після революції у 1917 році закривається духовне училище. В 1929 році монастир закривають, ігуменю Смарагду арештовують. Монастирське майно частково пограбоване, залишки конфісковані НКВД. Монахинь розігнали, деяких заарештували і відправили до трудових таборів.
На території монастиря утворили комуну "Червоний Жовтень". З обох церков зносять куполи, дзвіниця також була "урізана".
На території монастиря утворили комуну "Червоний Жовтень". З обох церков зносять куполи, дзвіниця також була "урізана".
Зруйнована дзвіниця
(фото 30-х років
XX ст.)
(фото 30-х років
XX ст.)
Зруйнована Миколаївська церква (фото 30-х років
XX ст)
XX ст)
Через три роки комуна розпалась і на території монастиря облаштовують інтернат для безпритульних дітей і дітей репресованих.
Лебединський Миколаївський монастир знову був відкритий в 1941 році під час німецької окупації, почали повертатись монахині. Разом з ігуменею Валентиною I вони відновлювали господарство та устав монастирського життя.
Але з завершенням окупації ігуменю Валентину заарештували за те що вона ніби-то надавала прихисток воїнам УПА. З-під арешту вона вже не повернулась...
7 червня 1961 року монастир знову закривають, церковне майно та архів конфісковано, дзвони передають до Черкаського музею. Частину насільниць відправили в Золотоніський Красногірський монастир, інші жебракували навколишніми селами. Ігуменя Евфалія не змогла пережити наруги над святинею і у лютому 1962 року померла.
До 1972 року в монастирі був розміщений туберкульзний диспансер, потім - будинок-інтернат для дітей хворих на ДЦП, лепрозорій і навіть звірогосподарство.
Лебединський Миколаївський монастир знову був відкритий в 1941 році під час німецької окупації, почали повертатись монахині. Разом з ігуменею Валентиною I вони відновлювали господарство та устав монастирського життя.
Але з завершенням окупації ігуменю Валентину заарештували за те що вона ніби-то надавала прихисток воїнам УПА. З-під арешту вона вже не повернулась...
7 червня 1961 року монастир знову закривають, церковне майно та архів конфісковано, дзвони передають до Черкаського музею. Частину насільниць відправили в Золотоніський Красногірський монастир, інші жебракували навколишніми селами. Ігуменя Евфалія не змогла пережити наруги над святинею і у лютому 1962 року померла.
До 1972 року в монастирі був розміщений туберкульзний диспансер, потім - будинок-інтернат для дітей хворих на ДЦП, лепрозорій і навіть звірогосподарство.
Вознесенський храм - котельня (фото 1997 р.)
Лише в 1993 році монастир було відкрито, і черниці змогли туди повернутися . Їх очікувало багато роботи - більшість монаших корпусів були зруйновані. Миколаївський храм був поділений перегородками і використовувався як склад, пташник і сарай, в центральному алтарі була ленінська кімната. У Вознесенському храмі була котельня, пральня, душові кімнати і вбиральня, а в алтарях - сушарня для одягу і баня для директора інтернату. Територія монастирського кладовища була сплюндрована, могили зруйновані, хрести поламані.
Тяжкий труд відновлення храму ліг на плечі ігумені
Валентини II.
Пізніше вона писала:
"Коли монастир відкрили, яка ж там була розруха, все розвалювалось, текло. (...) Спочатку дуже тяжко було. В монастирі ще лікарня була, але ремонт вони вже не робили, усі будматеріали, що виділялись для них на ремонт йшли невідомо куди. Страшно було дивитись, як руйнується все, що було ще монастирською будівлею."
Валентини II.
Пізніше вона писала:
"Коли монастир відкрили, яка ж там була розруха, все розвалювалось, текло. (...) Спочатку дуже тяжко було. В монастирі ще лікарня була, але ремонт вони вже не робили, усі будматеріали, що виділялись для них на ремонт йшли невідомо куди. Страшно було дивитись, як руйнується все, що було ще монастирською будівлею."
З часом монастир став відроджуватись.Монахинь було мало, не всі могли витримати складне життя в зруйнованому монастирі. Кількість сестер почала збільшуватись лиш з осені 1997 р. Сестри, що приходили, бажали якомога швидше відновити святиню. Вони ремонтували храми і келії, прибирали територію, вивозили сміття і трудились на городах, іноді їм допомагали віряни.
Першим був відреставрований теплий Вознесенський храм (у 2001 р.), пізніше (у 2005 р.) завершився ремонт Миколаївського храму.
Також добудували верхню частину дзвіниці ; у 2013 році були підняті нові дзвони.
Великим духовним піднесенням стала подія перенесення в монастир мощей преподобного Авакума 21 липня 2008 р.
Першим був відреставрований теплий Вознесенський храм (у 2001 р.), пізніше (у 2005 р.) завершився ремонт Миколаївського храму.
Також добудували верхню частину дзвіниці ; у 2013 році були підняті нові дзвони.
Великим духовним піднесенням стала подія перенесення в монастир мощей преподобного Авакума 21 липня 2008 р.
Також добудували верхню частину дзвіниці - у 2013 році були підняті нові дзвони.
Монастир після реконструкції. Вигляд згори.
Монастир часто відвідують паломники та віряни. Гості можуть залишитись на ніч, або на трапезу. Деякі залишаються на певний час пожити, потрудитись, відновити стосунки з Богом.
Неподалік від монастиря протікає Магдалиненський струмок. Сюди часто приїжджають віряни, адже багато людей розповідають про цілющу силу цієї води і чудеса, які з ними сталися.
Набрати цілющої
(і смачної) води можна в одному з трьох резервуарів. Біля струмка є купальня, де можна облитись водою, а також невелика капличка.
(і смачної) води можна в одному з трьох резервуарів. Біля струмка є купальня, де можна облитись водою, а також невелика капличка.
До джерела краще йти пішки - чудові краєвиди і свіже повітря того варті. Дорогою можна зайти на монастирське кладовище - місце спокою і останнього прихистку для монахинь.
Монастир зараз - мальовниче, тихе місце. Подвір'я чисте, доладне, на клумбах - безліч квітів, зелена травичка радує око, а вгорі, як і багато років тому, про щось шепочуть ялини.
