Головне завдання телеведучого – максимально чітко і зрозуміло подати глядачеві новини. Тому для новинного випуску головне – не лише, як виглядає ведучий, а що він розповідає. У цьому переконана Юлія Галушка – ведуча новин на телеканалі «112 Україна». Про специфіку роботи, вимоги, обмеження і власний досвід – у її інтервʼю «Журналістові України».
– Бути одним з облич всеукраїнського телеканалу – це важко? Яких зусиль доводиться докладати? Це накладає відбиток на повсякденне життя?
– Звичайно, це певною мірою накладає відбиток, бо я представляю величезний колектив каналу з багатогодинним прямоефірним мовленням. За мною стоїть багато людей, тому навіть в усіх підписах до матеріалів ми говоримо «команда 112». Ми справді велика команда – разом працюємо над усім. Звісно, це дуже почесно представляти роботу великого колективу, але разом з цим це і велика відповідальність.
Робота позначається на повсякденному житті специфічним режимом. Я прокидаюсь, коли більшість людей вже працює, і повертаюсь додому, коли наші глядачі вже давно сплять. Ще одна специфіка роботи – прискіплива увага глядачів. Інколи мені пишуть у соцмережах, що сподобалося, а що не сподобалося, просять вирішити якісь питання. Якось навіть просили допомогти знайти загублений паспорт. Дехто підходить на вулиці. Люди вірять у чудодійну силу телебачення і думають, що воно розв’яже їхні проблеми. До цього треба бути готовим.
Новою для мене булла така кількість прямого ефіру і випусків. Перші кілька місяців на каналі «112 Україна» у мене був стрес – бо до цього працювала на каналах, де усього кілька випусків на добу. А тут – маєш постійно бути зібраний, адже працюємо в режимі тут і зараз, негайно, дуже швидко.
– Нинішній стиль, зачіска – це вимога каналу чи власний вибір? Є якісь обмеження, ведуча може на власний розсуд перефарбуватися в інший колір, скажімо?
– Влітку 2014-го, коли я на прийшла на «112 Україна», стилістам не довелося кардинально щось змінювати. Вони тільки відкоригували стрижку під вимоги телевізійної картинки. Адже гарна зачіска у житті – у кадрі такою може і не бути.
Звичайно, зараз я радикально не можу змінитися, бо є певний образ, над яким працюють стилісти. Вони його розробляють, добирають зачіску, пробують, змінюють, узгоджують. Сама я не роблю рухів у цьому напрямку, адже ми домовилися, що я матиму сааме такий вигляд. Глядач здивується, якщо раптом завтра побачить мене блондинкою з довгими косами. Хоча блондинкою з довгим волоссям я була– ще до переїзду до Києва.
– Як працюєте щодня для вдосконалення майстерності? Чи є якісь професійні секрети щодо роботи над голосом? А також заборони: скажімо, не їсти морозива, щоб не застудити горло?
– Заборони, дійсно, є. Не можна, наприклад, їсти горішки, насіння, печиво – все, що має дрібні частинки, котрі можуть забивати звʼязки: голос звучатиме гірше, а може і взагалі зникнути. Це мій робочий інструмент, тому я вже знаю, що дозволено, а що категорично –ні. Наприклад, я знаю, що морозиво на голос ніяк не впливає, тож можу дозволити його собі в ефірний день. Водночас, я, приміром, не пʼюхолодної води.
Щодо певних зарядок, вправ. Так, вони є – і для голосу, і для м’язів обличчя. Але робити їх так, як це вчать на заняттях зі сценічної мови, я лінуюсь. Правда, вже автоматом повторю скоромовки, а коли пишу тексти, проговорю їх упівголоса. Це, може, здається смішним… Але такий спосіб налаштовує на певний лад.
– Розкажіть про ваш робочий день, робочий тиждень.
–Мій робочий день – повна протилежність робочому дню не-телевізійника. Коли всі починають збиратися з роботи – я тільки туди приходжу. Коли всі вже відпочивають – я працюю. Щовечора я веду шість випусків новин з 19:00 до півночі, які починаються на початку кожної години. Звичайно, такий напружений графік роботи дає про себе знати. Особливо втома відчувається під кінець тижня. Субота й неділя фізично і емоційно найважчі робочідні.
–Кажуть, що журналіст має постійно житии роботою. Чи можна це сказати і про ведучих?
– Я себе ідентифікую у першу чергу журналістом, а вже потім ведучою. Новини цікавлять мене років з 13. Прокидаюся і, в першу чергу, заходжу на сайти інформаційних агенцій. Вихідні, відпустка, свята – я все одно маю подивитись кілька випусків на день. Це і гонитва за розвитком подій, і професійна цікавість – як той чи інший канал подали одну і ту ж тему. Тому із самого ранку я в курсі того, що відбувається, і знаю, чого чекати, коли прийду на роботу.
– Як іде робота над випуском новин на телеканалі «112 Україна»? Що головне для того, щоб новини були цікаві аудиторії?
– На нашому телеканалі вісімнадцять з половиною годин прямого ефіру. Специфіка така, що випуски новин – на початку кожної години. А між ними розмовні студії–також інформаційні передачі. З таким насиченим темпом у нас не існує завдання «на потім». Від моменту появи інформації про певну подію до моменту виходу повідомлення в ефір проходить усього кілька хвилин. І це – разом з фактчекінгом. Знаючи нашу «кухню» зсередини, можу з упевненістю говорити: якщо щось відбувається – «112 Україна» розкаже про це першим.
Новини на нашому каналі класичного характеру: головне – факти. Коментарі ми лишаємо колегам, які обговорюють теми в студії. У цьому і специфіка, і складність – часом дуже тяжко не показати свого ставлення. Але ми дуже ретельно слідкуємо за дотриманням балансу, об’єктивності та інших вимог.
Як зробити цікавим випуск – загального рецепту не існує. Бо забагато чинників – це і подієве наповнення, і стратегічне планування тем. Звичайно, можна гнатися за сенсаціями. Але справа не тільки в них. Бо людей цікавить і та сфера, де сенсацій бути не може. Наприклад, комунальні платежі. Глядач повинен бути впевненим, що, увімкнувши канал, побачить головну картину дня.
– Тривалий час ви були ведучою каналу «Вікка» у Черкасах. Чим робота на регіональному каналі відрізняється від роботи на центральному? Чи не довелося на центральному каналі починати все «з нуля»?
– З початку починати не довелося, бо до каналу «112 Україна» я вже працювала кілька років у Києві, а перед цим – 6 років у Черкасах. І велика заслуга у тому, що з нуля не довелося починати – коллективу черкаського телеканалу «Вікка». Це була моя телевізійна школа.
Різниця у підходах до роботи несуттєва. Є загальні правила створення інформаційних повідомлень, яких вчать на тренінгах, в університетах, і яких дотримуються і загальноукраїнські, і регіональні телестудії. Є різниця у темпі. Якщо регіональні журналісти можуть собі дозволити не видати відзняте сьогодні в ефір, то ми такої розкоші не маємо.
– Що б ви могли порадити колегам, які починають карʼєру телеведучих?
– Я поділяю підходи американської школи, коли ведучими стають журналісти з досвідом. Там людина працює спочатку асистентом репортера, репортером, аж потім ведучим.
І хоч сама я досить рано стала ведучою, все ж радила б спершу попрацювати «в полі» –відчути процесс зйомок, розшифровки відео, написання тексту, монтаж. Тоді інакше бачиш результат роботи. Наприклад, я приділяю дуже багато уваги текстові, щоб не читати, а розповідати. Ми говорили про стиль, про зачіску – так, це важливо. Але першочергово – наскільки глибоко я знаю новину, про яку розповідаю.
Леся Карлова
реклама
Коментарі
Стрічка RSS коментарів цього запису