У Смілі на дільничну напав злий пес, або На всіх скажених собак депутатів не вистачить

Минулого тижня у Смілі трапилася не надто гучна, але дуже неприємна подія, яка несподівано викрила чимало гострих проблем – як соціальних, так і суто моральних. Сталося ж от що: на дільничного лікаря-терапевта смілянської міської лікарні Наталію Григорівну Г., яка обслуговувала виклики хворих, в одному з дворів напав домашній собака. Розгублена лікар не чекала на таку «гостинність». Господиня ж розлюченої тварини Олена Б., яка працює прибиральницею в одному з навчальних закладів Сміли, не змогла угамувати оскаженілого пса і загнати його назад у буду, звідки той вирвався з хлипких мотузок, якими був прив’язаний. Закінчилося усе тим, що лікар з погризеною гомілкою змушена була перервати обслуговування хворих, які на неї чекали, бо сама потребувала негайної допомоги. І не лише медичної, а й психологічної, через неабиякий стрес.

– За всі роки моєї роботи в медицині, – зізнається постраждала, – це перший подібний випадок, що стався зі мною, хоча мушу зізнатися, що лікареві доводиться стикатися не лише з недбалим утриманням домашніх собак, а й з агресією з боку деяких пацієнтів, коли дільничний лікар виявляється абсолютно незахищеним і безсилим убезпечити себе.

Наталія Григорівна – досвідчений лікар, усе своє життя в медицині. Головний пункт прийому її пацієнтів – амбулаторія у великому мікрорайоні Сміли імені Богдана Хмельницького, де зосереджені переважно багатоповерхівки. Безпосередньо ж у міській поліклініці вона приймає хворих по четвергах, після чого виїжджає на виклики. Серед колег і пацієнтів користується заслуженою повагою. Незважаючи за пенсійний вік, продовжує працювати, з розумінням ставлячись до непростої ситуації з реформування медичних закладів у Смілі, браком лікарів та загальною скрутою у галузі. І отака «подяка» за багатолітню, бездоганну і сумлінну працю, ще й напередодні новорічних і різдвяних свят…

Здається, ніщо, ніякі трагедії, які трапляються внаслідок недбалого, а то і злочинно халатного поводження господарів з домашніми тваринами, про що постійно пишуть у газетах і показують по телебаченню, не можуть навчити наших людей. Багатьом здається, що ці лиха трапляються десь та з кимсь. Але, на жаль, вони можуть трапитися тут і з нами. До того ж будь-коли.

– Собака – це не іграшка, він здатний помститься за недбалість господаря, – каже відомий у Смілі кінолог Олексій Мельник, який виховав десятки сторожових псів. – До того ж, собака може зігнати свою агресію не лише на сторонній людині, але й на самому господареві, коли той такого зовсім не чекає. Тому висновок може бути один: якщо господар не виховує свого собаку, треба виховувати господаря.

Звичайно, Україні ще дуже далеко до впровадження законів, що стосуються утримання домашніх тварин і ефективно діють закордоном. Той, хто бодай раз був за межами нашої країни, може підтвердити, що тих же песиків там теж можна зустріти в парку, на вулиці, навіть у кінотеатрі або на стадіоні. Однак, тамтешні собаки завжди стримані і виховані, бо завжди з господарем. Вони не кидаються один на одного, а тим більше на людину, вони не бігають вулицями оскаженілими зграями під час собачих «весіль», як у нас. Навряд чи ви зустрінете за кордоном безпритульного собаку де-небудь на дитячому майданчику або біля під’їзду. Вони не ганяються за велосипедистами й автівками. Згідно із західним законодавством будь-яка домашня тварина має юридичний статус, вона повинна бути щеплена, утримуватися в умовах сумісних з вимогами свого виду. Будь-які дії, які завдають шкоди здоров'ю або потенційно небезпечні для здоров'я тварини, розцінюються як жорстоке поводження. Наприклад, не можна залишати собаку без доступу до води, утримувати її під відкритим небом, в гаражі, на балконі тощо, вже не кажучи про волаючі випадки шкуродерства, знущання над домашніми й безпритульними тваринами. За жорстоке поводження з тваринами на господаря накладають величезні штрафи або ув’язнюють.

Так у них, а у нас, на жаль, так, як сталося з лікарем Наталією Григорівною, яка поспішала на виклик до хворої. Нині цей інцидент з травмою на робочому місці розслідує спеціальна комісія, ним займається поліція. Гадаю, господиня собаки, який кинувся на лікаря, вже зробила належні висновки. Шкода, що запізнілі…

– Це дуже неприємний інцидент, ще й напередодні Нового року. Тож проводиться службове розслідування. Воно у мене на постійному контролі. Будемо вживати заходів, щоб захистити дільничних терапевтів від таких прикрих випадків у майбутньому. Неприпустимо, щоби лікар, який іде надавати допомогу, наражався на небезпеку. Це нонсенс, – наголошує головний лікар Смілянської міської поліклініки для дорослих Валентина Покотиленко.

Мусимо зауважити, що крім цього інциденту того дня на Наталію Григорівну чекали й інші неприємні події: у Смілянському міськрайонному відділі внутрішніх справ, куди вона вимушена була звернутися, чомусь не схотіли розібратися у тому, що сталося, і прийняти відповідну заяву від постраждалої. Понад годину просиділа жінка в холодному «передбаннику» у гнітючому психологічному стані від щойно пережитого стресу. Вона вже втратила надію, що хтось її бодай вислухає. Адже поруч неї так само довго чекали на вирішення своїх проблем інші люди.

– Йдіть одразу до прокуратури, – порадив один з присутніх, зглянувшись на сльози жінки, – у нашій поліції вміють лише „відфутболювати” людей з їхніми проблемами.

Хтозна скільки б іще довелося чекати бідолашній жінці, якби про її біду не дізнався депутат обласної ради від партії «УКРОП» Іван Степанович Далібожак. Його приїзд безпосередньо до відділу поліції миттєво вирішив усе, що повинно бути нормою в таких установах: відразу було складено протокол, прийнято заяву, уважно вислухано про обставини неприємного інциденту. Наразі розгляд справи знаходиться під контролем депутата.

Але й на цьому психологічні страждання Наталії Григорівні не закінчилися. Укуси собаки потребували щеплення спеціальної вакцини від сказу: це був однозначний висновок травматологів, які оглянули криваві рани. Утім, одразу попередили, що цієї вакцини у них немає. На цілком логічне запитання, де ж її взяти, лише безсило розвели руками.

І знову до справи підключився Іван Далібожак, якому довелося особисто звернутися до начальника управління охорони здоров’я облдержадміністрації Михайла Лобаса. Завдяки його втручанню вже за якусь годину постраждала лікар зі Сміли прийняла першу ін’єкцію дефіцитного препарату в одній з лікарень Черкас. Але попереду на неї іще чекають процедури.

– Гострий дефіцит вакцини від сказу в області та Україні – це, на жаль, реальний факт, – так прокоментував ситуацію сам депутат. – Хочу підкреслити, що саме депутати від «УКРОПУ» ініціювали депутатський запит до Кабінету Міністрів України, зокрема і до Міністерства охорони здоров’я в червні цього року. Як наслідок, в область ця вакцина надійшла влітку. Але вистачило її лише на декілька місяців. Те ж саме стосується і препарату від укусів отруйних змій.

Окремо хочу сказати про поліцію, котра працює завдяки нашим податкам. Мені прикро і соромно за таких байдужих і неповоротких стражів порядку, як у Смілі. Хотів би почути від їхнього керівництва, чому вони взялися до справи лише тоді, коли приїхав депутат, висловив здивування їхньою позицією і продемонстрував своє  посвідчення (до речі, уперше в житті)? Може тому, що я нагадав їм про програму протидії корупції, прийняту обласною радою? На її виконання виділені кошти. Але як до них допускати працівників поліції, які самі спонукають  до корупції?

Узагалі, гадаю, нам усім треба подумати над тим, щоби дільничні лікарі і інші категорії працівників, яким доводиться ходити до приватних осель, були забезпечені засобами відлякування собак і електрошокерами.

Отже, ця історія мусить стати повчальною для всіх нас, а не лише для тих, кого вона торкнулася безпосередньо. Будемо відвертими: на всіх скажених собак депутатів не вистачить. Якби не активне втручання Івана Далібожака, не його підтримка, все могло би розвиватися за зовсім іншим сценарієм. На місці Наталії Григорівни завтра, або навіть сьогодні, може опинитися будь-який інший дільничний лікар, бригада «швидкої допомоги», медична сестра, чия праця так чи інакше пов’язана з викликами на дім. Та, виявляється, ця категорія медиків є абсолютно беззахисною перед домашніми собаками, озлобленими людьми, перед психічно неврівноваженими особами і відвертими психопатами, котрі виміщають на лікарях своє роздратування через той безлад, який зараз чиниться у вітчизняній медицині та й у цілому в державі. Ми усі безпорадні навіть перед байдужими поліціянтами, яким не хочеться жодного зайвого клопоту.

На жаль, багато наших співвітчизників ще живуть «солодкими» спогадами про радянське минуле, про тогочасну медицину, тому вимагають того, до чого немає вороття. Натомість дільничний лікар-терапевт – це особливий лікар, який щодня виходить на дільницю, у будь-яку негоду крокує вулицями і провулками, місить непролазну багнюку, щоби дістатися хворого, допомогти йому, полегшити страждання, як тоді, так і тепер. Він така ж, як і інші, людина, котра потребує і допомоги, і підтримки, і соціального захисту. Я вже не кажу про звичайну людяність, вдячність до них, яка повинна бути нормою нашого життя.

Хотілося б, щоби цей інцидент підштовхнув депутатів усіх рівнів порушити гостре питання про забезпечення медичних закладів області необхідними вакцинами. Щоби постраждала людина мала можливість отримати швидку і професійну допомогу без принизливих поневірянь в пошуках життєво необхідного медичного препарату.

Є над чим замислитися і власникам собак, бо немає ніякої гарантії того, що наступного разу чийсь домашній улюбленець покусає комусь не гомілку, а вчепиться своїми гострими іклами у горло беззахисної людини, від чого борони нас усіх Боже…

Олександр Вівчарик, журналіст