Сторічний ювілей відзначила жителька села Байбузи Черкаського району Тетяна Жила, пише видання «Сільські обрії».
Ні хвилини без роботи, помірність у їжі та скромність у побуті – такі секрети довголіття ювілярки, стверджують її близькі. Тетяна Марківна й досі без окулярів вишиває. Телевізор ніколи не дивилася – каже, тільки очі від нього болять. Навесні садить дрібне, а восени вибирає картоплю. Кілька років тому сама й дрова рубала. Рідні додають, що насправді бабусі Тані вже 102 роки.
– Вони йшли на пенсію, а метрики не було. От взяли свідків та й оформили в сільській раді папери, що вона 1917 року народження. А потім стали перераховувати і вийшло, що таки 1915 року, проте це вже значення не мало, – каже 70-річна донька Катерина Микитівна. Тепер серед усіх дітей вона найстарша – брат Микола помер. Вона ж і доглядає за матір’ю. Родина Тетяни Марківни велика: троє дітей із невістками та зятями, шестеро внуків, восьмеро правнуків і дворічний праправнук Денис.
Все життя жінки – то суцільна робота. У п’ять років залишилася напівсиротою. Батько женився вдруге, проте материнської ласки дівчинка вже не бачила. 1933-й голодний рік забрав у неї останніх найрідніших людей – сестру і батька, а тодішня влада – хату. Відтоді дівчина знала лише найми й тяжку працю.
– Мати завжди повторювали, що привезли з наймитського приданого за собою лавку, миску й ложку, бо більше нічого не було. А лавка й досі в нашій хаті стоїть, тілько ніжки батько переробив, – розповідає Катерина Микитівна.
Чоловік Тетяни Марківни був доброю та чуйною людиною, а твердість характеру показувала вона сама. Дітей змалку привчала до праці, щоб і хвилини не гуляли.
– Роботу розподілить, і спробуй не виконати. Ми, як знали, що мати скоро з колгоспу прийдуть, то в хаті все вигрібали, ще й з кухлика діл бризкали, аби курява не стояла, – пригадує друга донька Марія Микитівна. – Жили бідно, проте згадуємо, і в душі тепліє.
До речі, майже всі діти та внуки Тетяни Жили живуть у Байбузах. Лише одна донька в Черкасах. Приїздячи в гості, везла матері «щось смачненьке».
– Мати до їжі та гулянь байдужа була. З’їсть дрібку, вип’є ковток води і вже сита. А от без діла всидіти не може. Зараз святки, і вона не знає, куди себе подіти, бо вишивати не можна. Так сидить нитки мотає.
Вся хата, яку, до речі, будували лише вдвох з чоловіком (навіть самани без толоки місили) – у вишиваних роботах Тетяни Марківни. Тут і килими, і напірники, і рушники, і простирадла. І дітей цьому ремеслу навчила. Взірцем у житті стала вона і для своїх сусідів.
– Ми на неї рівняємося, проте сили волі такої, як у неї не маємо, – каже сусід Микола Завалій. 40 років поряд хата в хату живуть. – Ми піддаємося різним спокусам, а вона вміла їм протистояти. Вона виробила свої принципи в житті й неухильно їм слідувала.
Майже вся родина зібралася, аби привітати ювілярку. Великий святковий торт спекла внучка Таня. Завітали і районні владці – Сергій Степанюк, Петро Коренюк, начальник управління пенсійного фонду Валентина Велько, заступник начальника управління праці та соцзахисту населення Людмила Лядецька, депутат районної ради Олександр Муцалханов, сільський голова Петро Лисенко.
– Віку й здоров’я ще радувати рідних людей, – бажали вони. До цих вітань приєднуємося і ми, колектив районної газети.
реклама
