Про це повідомляє сайт Національного історико-культурного заповідника «Чигирин».
Це дукачі з «бантами» і без, сережки, коралові намиста із срібними рифами та «пугвицями», срібні ланцюжки, хрестики, датовані ХІІ – початком ХХ століття.
З найдавніших часів прикраси мали призначення оберегів. Дукачі, коралові намиста, згарди якнайкраще відповідали такому призначенню. Вони захищали жінку – продовжувачку роду – від злих сил, давали здоров’я і силу.
Серед прикрас, що експонуються на виставці, переважають дукачі. Вони представлені зразками з усієї України – від Закарпаття до Слобожанщини. Дукач – це прикраса у вигляді великої медалеподібної монети з металевим бантом, прикрашеним камінцями. Він був головним елементом у комплексі жіночих прикрас Середнього Подніпров’я. Його носили на широкій стрічці на грудях під самою шиєю. У XVIII-XIX століттях зображення на дукачах карбувалися окремо для кожного боку, а потім з’єднували докупи. Популярними були релігійні сюжети, портретні зображення, здебільшого імператриць Єлизавети та Катерини ІІ. Наприкінці XIX – на початку ХХ ст. в ролі дукачів почали використовувати великі срібні монети. Іноді їх оздоблювати «пружинкою» та плетеним шнурочком.
Дукачі були з «бантами» і без них. «Бантом» називали велику карбовану брошку, до якої безпосередньо або на ланцюжку кріпився власне дукач. Звичай носіння дукачів з «бантами» побутував більше на Лівобережній Черкащині, а на Правобережній їх носили без «бантів». «Бант» прикрашали скельцями, які імітували коштовне каміння, розетками з різнокольорового бісеру або частинами намистин.
Серед всього розмаїття бантів є три основні типи, що мали свої назви і були найбільш поширені. Це – так звані плетений, рогатий і вереміївський дукачі.
«Плетений» – це найстаріший тип банта. На початок ХХ ст. він майже вийшов з моди. Про такі банти говорили навіть самі майстри – «стара робота». Основу композиції цього банта складали контури двох переплетених сердець. На утворену ними решітку напаювалися розетки або сердечка.
«Рогаті» дукачі носили в багатьох місцях Лівобережжя. Але особливо полюбляли в містечках Чорнобай та Іркліїв. Композиція такого банта має вигляд фантастичної квітки, розтягнутої по горизонталі. Квітка мала три пари великих пелюсток. Верхня пара листків-пелюсток круто загинається вгору, охоплюючи хрест. Кінці листків виходять за межі загального контуру банта, утворюючи виступи, що нагадують роги. Поміж листків розміщуються розетки з камінцями.
Третій вид дукачів – «вереміївські», – вироблялись здебільшого у містечку Вереміївка і художнім оформленням, декором і колоритом були схожі на яскраву пишну квітку. Тому їх ще досить часто називали «квітка». Всі ці типи «бантів» дукачів представлені на виставці.
Виготовляли ці прикраси сільські ювеліри, прозвані в народі золотарями. Це були звичайні селяни, які навчилися золотарському ремеслу. У вільний від хліборобської праці час вони виготовляли прикраси для односельців. Цікаво, що на Черкащині серед золотарів було багато жінок.
Під час відкриття виставки відвідувачі поспілкувалися з відомим збирачем старовини, золотарем Юрієм Григоровичем Коваленком, почули авторську екскурсію краєзнавця, автора книг «Українські дукачі» (2013), «Нариси з історії золотарства на Черкащині» (2010) Олександра Миколайовича Самкова, почули старовинні народні пісні у виконанні народного аматорського фольклорно-етнографічного ансамблю «Козачка».
Виставка експонуватиметься до кінця вересня. Запрошуємо чигиринців та гостей нашого міста познайомитися з чудовими роботами сільських золотарів України, які збережені для майбутніх поколінь завдяки багаторічній подвижницькій роботі Ю.Г.Коваленка та його однодумців.
