– Знаєте, – зізнається вона, – якось не виходить жити без України, без рідних Черкас, хоч за кордоном, можливо, з огляду на багато обставин, жити краще. Тягне на Батьківщину, хочеться походити вулицями рідного міста, подихати його повітрям…
Її допитливий син Гордій, тобто правнук Василя Симоненка, давно мріяв побувати в музейній кімнаті «Робочий кабінет Василя Симоненка», яка функціонує в приміщенні редакції газети «Черкаський край». Слухаючи мамині розповіді про великого прадіда, вбираючи серцем його поетичні рядки, він із самої колиски проймався найщирішими почуттями до краю, який зростив поета. І ось мрія збулася, і Гордій цими днями зміг не лише на власні очі побачити кабінет, де працював його прадід, а й торкнутися речей, якими він користувався і навіть посидіти за його столом.
Тут нині все так, як було за життя поета. Ось особиста друкарська машинка, телефон, настільна лампа, радіоприймач, шафа з його книгами, стіл, стілець. На столі лежать газети тих років та листи, над якими він працював. Працівниця музею Галина Тараканова звертає увагу відвідувачів на вішалку поруч із робочим столом, де висить капелюх та плащ поета. Ці речі, пояснює, музею передала мама поета. Тут же можна побачити журналістський диплом, посвідчення журналіста, профспілковий квиток, автобіографію та заяву до Спілки письменників, написані поетом власноруч.
А ще Гордія вразив живий голос Василя Симоненка. Особливо зворушливо звучали слова: «Можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину».
реклама
Коментарі
Стрічка RSS коментарів цього запису