Расизм на дитячому майданчику. Черкаські діти дискримінують хлопчика через темний колір шкіри

Про це пише "Вичерпно".

- Дитина грається у пісочниці. Дівчинка, яка грається поруч, побачила Даню і сказала: «Ти брудний». Дитина каже: «Ні, я не брудний». «Але ж ти чорний, значить ти брудний», — відповідає дівчинка. Мені доводиться встрявати в розмову і пояснювати, що він просто темненький. Іншу дівчинку просто «покоробило» від того, що син сів поруч. У неї шок, що вона бачить темношкірого хлопчика, а мама сидить і не зважає. Мені доводиться пояснювати синові, що дівчинка просто хвилюється за свої іграшки. У таких випадках я починаю вигадувати байки, щоб не травмувати свою дитину, — розповідає Тетяна Вікторівна.

Жінка пригадала ще один випадок: бігають хлопчик років шести і дівчинка приблизно 4-5 років. Даня захотів погратися з ними наввипередки, проте дитину спочатку просто ігнорували, а потім сказали: «Ти негр, ми не будемо з тобою грати». А дитина розгублено говорить: «Я не негр, я Даня». У черговому випадку темношкірого хлопчика діти просто не захотіли прийняти у компанію.

- Коли ми з чоловіком ішли забирати дитину з дитсадка, діти кричали: «негр-американець іде». Ми посміхнулись та й і все. Адже коли ображають дорослого – це півбіди, а коли дитину – зовсім інша справа, — розповіла жінка.

Крім того, Тетяну обурює те, як виховують батьки своїх дітей, чому вони не пояснюють, що «негр» — образливе слово, тому його не можна вживати до темношкірих людей.

- Батьки дітей, які ображали мою дитину, ніяк не реагували на їхні слова. Чому батьки не можуть пояснити дитині, що так говорити не можна? Це нетолерантно, — розповідає жінка.

Сім’я проживає у Сполучених Штатах у місті Ремзі штат Мінесота, але періодично приїжджає в Україну. Подружжя навіть планувало тут залишитись, але під сумнівом стало проживання в Україні дитини, яку ображають. Жінка розповіла, що на відміну від нашої країни, у Штатах не було жодного випадку расизму по відношенню до їхнього сина. Якщо в країні й трапляються такі випадки, то все відбувається приховано. У США слово «негр» офіційно заборонене законом. Окрім того, там велика кількість різних національностей, тому на це ніхто не звертає уваги.

Расизм присутній в усіх країнах і Україна не є виключенням. Зверхність до інших рас та національностей часто-густо спостерігається у повсякденному житті українців. Чому у спину темношкірому студентові кричать «мавпа»? Чому біля африканця у громадському транспорті ніхто не сяде поруч? Чому по всій країні спостерігаються випадки побиття людей іншої раси та національності? І таких випадків вистачає.

Особисто я на власному досвіді переконалася, що факт расизму справді існує на теренах України.  Одного разу спостерігала за ситуацією, яка трапилась у Херсоні. Коли у повний автобус зайшов темношкірий і мовчки сів у вільне крісло поруч зі світлошкірою жінкою, більшість присутніх почали сміятися та вигукувати образливі слова, а також співчувати тій жінці, біля якої сів цей хлопець. Темношкірий мовчки сидів і не реагував на різку поведінку людей.

Мені було дуже дивно, чому люди так ведуть себе, адже таку реакцію при зустрічі із людиною іншого кольору шкіри бачила вперше.

Студент ЧНУ імені Б. Хмельницького з Гани Прінц Твум розповів, що поки що не пережив расової дискримінації, навчаючись в Україні. А от деякі його друзі скаржилися, що іноді отримують словесні образи в свою сторону.

«Я так ображаюся, коли люди дискримінують моїх друзів через їхній колір шкіри», — сказав Прінц Твум.

Стосовно малят, то ніколи не зустрічала негативного ставлення до темношкірих діток. У дитячому містечку «Казка» у Черкасах часто бачила маму-українку із темношкірими дітками – донечкою років семи та синочком близько року. Діти зі світлим кольором шкіри звертали увагу на «інших» діток. Але поглянувши на них, вони продовжували гратися, не відштовхуючи від себе та не ображаючи словесно.

Знайомі черкащани розповіли й інші випадки позитивного ставлення до темношкірих людей у провінційних Черкасах. Черкащанка Анна розповіла, що часто зустрічала біля свого будинку родину, де дружина українка, чоловік – темношкірий. У них народилась красива дівчинка-мулатка. Анна розповіла, що ніколи не чула, щоб подружжя чи дитину хтось ображав. Всі у районі ставились до родини тільки позитивно – з посмішкою та добрим словом. Від них також всі отримували тільки хороші емоції.

Відомий український борець ММА Дональд Нджатах, за національністю камерунець, та його дружина-українка мають прекрасну донечку 2,5 років. Юлія розповіла, що вони не стикалися із расизмом.  Її донечку ніхто ніколи не ображав через колір шкіри. Проте не заперечує той факт, що це може статися, коли вона підросте, адже діти у такому малому віці, як її дочка, ще не розуміють цього.

Попри позитивні приклади поодинокі випадки нетерпимості все ж існують. І це тому, що не всі батьки та вчителі розповідають дітям, що люди бувають різними, і тим не менш, вони все одно рівні у своїх правах. А не розповідають тому, що самі цього не розуміють. Як вважає Тетяна Макґауен, варто оцінювати людей не за кольором шкіри, а за характером та вчинками. Тому виховуймо дітей бути толерантними до інших, незалежно від рас, національностей, віросповідання тощо ще із самого малечку. А кожному з нас варто почати з себе. Адже кожен в змозі зробити світ добрішим.

Наталія Захарченко