Наводимо допис повністю.
«Дзвінок з незнайомого номера. Завжди беру трубку, але – грішна – буває, дратуюся цим безкінечним дзвінкам, коли й увечері суботи-неділі відривають від родини, від малечі.
"Ірино, доброго дня!" – незнайомий чоловічий голос. "Хто це?" – запитую. "Це Сергій Герасимов", – а я не можу ідентифікувати прізвище і злюся, чому він телефонує мені в суботу увечері, прошу написати смс.
Й коли я вже поклала трубку, то згадала, що це ж хлопець з паралельного А класу, ми колись дружили в школі...
А потім прийшла від нього смс. Що померла його Мама, Алла Іванівна, вчителька української, статна красуня й гроза прогульників та невігласів. Вона викладала в паралельних класах, але в нас приймала іспити , тож ми всі її любили, шанували і боялися. В моїй російськомовній школі українську ми знали добре.
Стало так погано мені. Й що на Сергія гримнула, не впізнала, й що за втомою, роздратуванням дозволяємо відходити на другий план ключовому, людському. Й, найголовніше, що відходять наші вчителі... Дякую всім своїм вчителям, що згадуємо школу з любов'ю і ніжністю. Дякую, дорога Алла Іванівна, й за цей Ваш сьогоднішній урок... Ніяка втома не повинна перекреслювати людське і давати шанс роздратуванню та байдужості. Передзвонила я Сергію, довго згадували школу, нас, юних, і його прекрасну Маму.
Р.S. Рідна черкаська середня школа 26. Рік тому. Алла Іванівна – вишукана пані зліва, в чорному елегантному костюмі... Вічная Пам'ять, Вчителько...»
реклама
Коментарі
Стрічка RSS коментарів цього запису