Фестиваль відбувся з ініціативи мами, родини, знайомих Руслана, його односельчан та при підтримці районної влади, СТОВ АФ «Маяк».
Хореографічний конкурс на честь Руслана Шеремета організували недарма. Танець – одна із пристрастей загиблого в АТО бійця. Він з дитинства захоплювався цим видом мистецтва, був учасником хореографічного колективу «Любава», що діє при Піщанському будинку культури, яким завідує мама солдата Любов Шеремет, між іншим заслужений працівник культури України і головний суддя змагань.
Позивний Руслана «Світлячок» став назвою фестивалю на честь пам’яті про нього – світлого, доброго, чуйного хлопця. Перед початком танцювальних змагань глядачів та учасників зі сцени привітали перший заступник голови райдержадміністрації Володимир Денисенко і голова райради Валерій Саранча. Вони зичили учасникам наснаги, перемоги, бажали миру, синього чистого неба, добробуту, благополуччя, щастя.
Загалом взяли участь у фестивалі учасники із Канівського, Черкаського, Золотоніського, Чорнобаївського районів, із Сміли, Шполи, Катеринополя, Золотоноші. Конкурсанти змагалися у різних вікових категоріях та номінаціях. Кожен номер фахово оцінювало компетентне журі, на чолі Любов Шеремет.
Після кількагодинного перегляду та останнього танцювального номера журі відправилося до дорадчої кімнати, аби обрати переможця. Під час паузи глядачів розважали артисти Золотоніського РБК і хореографічний колектив «Любава» з Піщаного.
Отже, переможцем стали студія танцю «Грація» Центр культури та дозвілля Білозірської ОТГ керівник Ірина Боркут, а приз глядацьких симпатій отримав хореографічний колектив сучасного танцю «Еліт» Шполянського МБК і школа ліцей №2 керівник Олеся Осадчук та солодкий подарунок – торт від мами-героя. Загалом усі колективи отримали грамоти і цінні подарунки.
Наприкінці фестивалю мама «Світлячка» Любов Шеремет щиро дякувала усім – учасникам, глядачам, організаторам, спонсорам, артистам районного будинку культури, райдержадміністрації і керівникам району за допомогу, підтримку і співпрацю. Вона щиро вдячна за те, що пам’ять про її сина-героя бережуть. А це для неї – найбільша радість, хоча біль від втрати такого сина, як її Руслан, не вщухає ні на мить.
