Там відбувся історіографічний семінар «Нові сенси історичного знання: перспективи розвитку дослідної лабораторії історіографа», в якому взяли участь науковці з різних наукових закладів України.
Як зазначив організатор семінару – професор ЧНУ Віталій Масненко, історіографія (історія історичної науки) – це одна із найскладніших галузей історії. Тому досвід фахівців, які десятиліттями розробляють історіографічні проблеми, дуже цінний для студентів, аспірантів і молодих учених.
– Сьогодні історія стає наукою без кордонів, – зазначив відомий український учений, професор КНУ ім. Т. Шевченка Ярослав Калакура. – З’явилося чітке усвідомлення, що українська історія – частина світової, що немає української історії поза зв’язком зі світовим історичним процесом. Крім того, українська історія – це історія не тільки українського народу, а й представників інших народів, які століттями живуть поруч із українцями. Нарешті, історія в останні десятиліття стає універсальною наукою, запозичаючи свій інструментарій іншим наукам, в тому числі й природничим, для яких є важливими досягнення своїх дисциплін у минулому.
Доктор історичних наук, співробітник Інституту історії НАН України Олексій Ясь розповів про те, як кожна культурна епоха і її стиль мислення відбивається на праці істориків. На його думку, наразі пострадянська доба відійшла в минуле, і настає нова доба, з її новим стилем мислення. Цей стиль поки що тільки виробляється, тож у свідомості істориків, приміром, багатокультурний підхід водночас і розвивається і переживає кризу. Так само «транснаціональна історія» поєднується з розумінням її невизначеності, гуманізація наукового знання – з дегуманізацією.
– На жаль, ми досі в стані периферійності щодо європейської і світової науки, – зазначив Олексій Ясь. – Можливості європейської науки сьогодні більші, і вони, як ми знаємо, приваблюють молодих дослідників.
Професор Дрогобицького державного педагогічного університету ім. І. Франка Віталій Тельвак розповів про боротьбу за спільну історичну спадщину між українськими і польськими істориками.
Ця боротьба, яка триває до сьогодні, загострилася наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття, коли стара Австро-Угорська імперія («бабця Австрія») доживала останні десятиліття. В ті часи місто Львів вважали своїм «П’ємонтом», культурним центром і українці, і поляки, і євреї. Розпочалася боротьба за те, чиїм буде це місто і Галичина загалом, і в цій боротьбі історія була одним із знарядь.
Наприклад, гостро постало питання про те, хто створив давньоруську державу – самі предки українців чи зовнішні «помічники» – варяги. Поляки віддавали перевагу останньому твердженню, висуваючи аргумент про те, що українці ніколи не мали власної державності, а отже чудово обійдуться без неї і в подальшому. Українці ж наполягали на місцевих передумовах для давньоруської державності, намагаючись, як зазначив один польський історик, «через історію пролізти в політику»...
На думку Віталія Тельвака, бої за історію стали однією з передумов українсько-польської війни, що розгорнулася в західній Україні, та відомої трагедії Волині в часи Другої світової війни.
Під час історіографічного семінару було презентовано нові видання, присвячені історіографічній тематиці, які вийшли друком в Україні в останні роки. Йшлося також про можливість публікації окремою книжкою напрацювань і самих учасників заходу.
реклама
Коментарі
Стрічка RSS коментарів цього запису