"Мій батько був дуже непосидючим і невідмовним. Постійно кудись їхав, комусь допомагав. Говорив: "Від мене буде на війні користь, бо я гарно стріляю", - розповідає Gazeta.ua Катерина.
У лютому 2015 року, захищаючи опорний пункт поблизу села Рідкодуб Донецької області в районі міста Дебальцеве, Віталій Вергай загинув у бою від розриву міни.
"У мене тоді було все в тумані. Це був страшний стан. Витягли мене з нього волонтери. Вони тоді привезли мені муку і сказали: "Викидай все із голови і ліпи вареники для бійців". Я цим і займалась: пиріжки, вареники – все це передавали нашим військовим. А потім мені волонтер Оксана Циганок порадила на одному із коробків написати номер свого телефону".
Дівчина вчиться на медсестру в Черкаській медичній академії. Одружена, має 5-річну доньку.
"Спочатку бійці дякували, потім просто дзвонили, бо було нудно. Телефон не замовкав навіть вночі. Бувало, чоловік будить і каже: "Іди, там тобі знов твої атовці дзвонять". Передачі на війну готуємо всією родиною. Чоловік безвідмовно допомагає мені з мамою квасити капусту або щось готувати. Також в'яжу для хлопців теплі шкарпетки".
Вперше Катерина їхала на Схід разом із волонтеркою Оксаною Циганок, яка вже десятки разів була в зоні АТО. Відвезли для однієї із бригад – генератор, для іншої – бензопилу.
"Приїхали додому вранці. Зайшла, перевдяглась і в вісім годин ранку вже була на іспиті в медичній академії. Мені потрібна була ця поїздка в пам'ять про батька. Скористалась моментом, поки чоловік поїхав за кордон на стажування. Нічого йому не сказала. Мама прикривала мою відсутність, доглядала за донькою. До речі, я пропустила її новорічний вечір у садочку. Чоловік як дізнався, відреагував спокійно. Сказав, що це мало статися, враховуючи мій характер".
реклама
Коментарі
Стрічка RSS коментарів цього запису