Прості лящівці зустріли переселенців щиро, допомогли знайти хату, посадити город, завести курей та качок. Однак важкий переїзд між чужі люди підкосив здоров’я Миколи Гусакова, і він через півроку помер. Невиліковна хвороба точила здоров’я і Олександра, тож піти на роботу деінде він не міг. Жила сім’я на «інвалідську» пенсію, допомогу для переселенців та з власного господарства. Утім, «кумівсько-кланова Сицилія», в яку перетворили Чорнобаївщину місцеві «царьки», виявилась ще більш нещадною, ніж хвороби та важка сільська робота, – вклавши хлопця на лікарніне ліжко із зламаною щелепою та «пришивши» йому кримінал.
Олександр – колишній міліціонер. Свого часу він із червоним дипломом закінчив Донецький юридичний інститут МВС України. Викладачі просили залишатись на кафедрі, та він вирішив випробувати міліцейську дійсність на власному досвіді, перш, ніж чогось навчати інших. Потрапив на посаду керівника відділу по боротьбі із торгівлею людьми, але застосувати свої знання на практиці не встиг, бо в нього виявили страшну хворобу. А далі – лікарні, операції, довготривала реабілітація. А тоді – війна.
«У Лящівці нам зразу сподобалось, тут красива природа, хороші люди, нам зразу допомогли, я потоваришував із місцевими хлопцями. Проте молодій людині тут немає особливо куди піти, тож я здебільшого сидів удома, бо в місцевих барах можна лише потанцювати, та й то, коли всі добряче перед тим підіп’ють. А оскільки я спиртного практично не вживаю, то мені там не дуже цікаво «розважатися». Проте мама завжди нагадувала, що маю дбати про власну сім’ю, знайти дівчину і одружитись. Тому інколи ходив і до бару», – пригадує молодий чоловік. Зараз він лежить у Щелепно-лицьовій хірургії Черкаської обласної лікарні. Йому зробили дві операції на зламаній щелепі. Олександру важко розмовляти, бо обличчя досі опухле, а в роті – металеві скоби.
10 червня він з друзями прийшов до місцевого розважального закладу. Там посиділи за столиком, потанцювали.
«До друзів я приєднався десь близько одинадцятої вечора, бо раніше всі ще тільки “заливають сливи”. Потанцювали, посиділи за столиком. Щоб не виділятись із компанії випив десь 100 грам коньяку. А потім, десь о третій ночі, зібрався іти додому», – розповідає Олександр, намагаючись у російську мову вставляти гарні українські слова.
На той час компанія місцевих «мажорів» уже дійшла до потрібної «кондиції», щоб «качати власні права» всім присутнім. Цих молодиків, декому з яких ледве за двадцять, у селі добре знають і оминають стороною, бо один з них – син місцевого багатія, другий – поліцейський із «кришою».
У той вечір вони особливо розійшлися, кілька разів вчиняли бійки, вибили двері закладу.
«Ми боялись і очі підвести, вони тут таке чудили. Вибили двері, билися. А Олександр просто під гарячу руку їм попав. Він нікого не займав, сидів собі збоку, вів себе культурно зі своїми друзями», – пригадує одна з продавчинь бару, з якою вдалося поговорити в Лящівці нашим журналістам, що спробували з’ясувати всі обставини бійки на місці.
«Я вийшов з бару і побачив, як синок місцевого «олігарха» б’є свою дівчину по обличчю. Я навіть слова не встиг сказати, як вони на мене налетіли: «Чого тут лазиш!?», «Чого очі вивалив!?», «Забирайся!». Я навіть не зрозумів, хто перший мені професійно вдарив під коліно і я впав, а тоді всі вони почали місити мене ногами. А ще пам’ятаю, як поліцейський кричав «Славон, дивись, що я для тебе роблю!», – каже хлопець, і показує страшні садна на ногах, які потроху вже почали загоюватись.
Як закінчився той вечір, він взагалі погано пам’ятає.
Проте в селі подробиці добре знають. І переповідають, але з острахом.
«Та він за дівчину заступився. А цих у нас тут всі знають. Всі знають, хто його бив. Але ми прізвища називати не будемо, бо там такі люди, що ми проти них ніщо», – кажуть нашим журналістам поштарки, і швиденько розбігаються у справах.
«Оооо, ви навіть не розумієте, які там страшні люди стоять», – таємниче говорять сусіди Олександра.
При цьому всі в селі про родину Гусакових говорять лише позитивне: не конфліктні, працьовиті, не пиячать, в чужі справи не втручаються.
«Хлопець хороший, тільки хворий дуже. Його тут і не видно, і не чути», – кажуть бабусі, яких зустрічаємо, шукаючи хату Гусакових.
Вулиця, де живуть Гусакови
«Олександр попри хворобу, по господарству допомагає. Ми тут і арахіс садимо, і ще багато всякої екзотики. Бо з цього і живемо, адже виплат переселенських вистачає, щоб перекривати витрати на газ і віддавати по троху людям за хату, у нас ніби така виплата на неї. Мабуть, це я винна, бо постійно давила на сина, що я не вічна, а він має думати про власну сім’ю, то він інколи ходив до того бару», – бідкається пані Валентина, яку застаємо за консервацією кабачків та огірків із власного городу. Жінка просить попитати всіх сусідів, які б підтвердили, що вони – нормальна родина. Показує обійстя, пишається невеликим ремонтом у літній кухонці при старенькій хаті.
«Може, з нас трохи і підсміюються, що, мовляв, у «городських» руки не з того місця, але ми все самі робимо. Я ось бачите, з ногами маю проблеми, то на роботу не можу піти, – показує вона на вкриті величезними бордовими плямами і перебинтовані литки. – А на сина ці «мажори» давно з’їлися, бо він голову не нахиляє і не ходить перед ними на задніх лапках».
Це підтверджує і сам Олександр, розповідаючи ще більш вражаючу історію.
«Ще у 2016 році до нас якось налетіло піврайвідділу з Чорнобаю. Тоді там нібито на якогось прокурора напали, я точно не знаю, і шукали якогось «стрілочника», щоб на нього цю справу повісити. А ми тут чужі, переселенці з Донеччини – значить, як вони собі вирішили, можна сепаратистами охрестить. Приїхали робити обшук, мали гранати знайти, зброю якусь. Але в нас такого зроду не було. А раз вже приїхали, то треба ж було хоч якусь справу вішати. Я з ними сперечався, бо сам маю міліцейсько-юридичну освіту, і прекрасно розумію, як подібні речі мають відбуватись згідно із законом. А вони мені: «Що? Розумний дуже?» То й підкинули тоді таку лапату бур’янину, коноплю, і оформили справу. Мовляв, я займаюсь розповсюдженням наркотиків. Ще й сусідів залякували, що я «людей в Донецьку вбивав». Я намагався тоді довести, що все це повні дурниці, і це не сподобалось районному прокурору Сергію Кривку. Дійшло до того, що він на мене так обізлився, що не давав можливості залучити державного адвоката, обзивав у судовому засіданні «переродком суспільства». Словом, закінчилось все тим, що мене таки визнали винним і дали максимальне покарання. Правда, з відстрочкою, з огляду на моє здоров’я», – переповідає подробиці Гусаков.
На його думку, саме з того часу у місцевої “еліти” склалась про нього думка, і відтоді періодично його намагались “пресувати”.
До речі, сама того не підозрюючи, про існування специфічного «іміджу» у владно-правоохоронних колах, що закріпився за хлопцем, у коментарі нашим журналістам підтвердила і сільська голова Лящівки Антоніна Красовська.
«Щодо бійки під баром, я нічого сказати не можу, бо не бачила на власні очі, та й в цей час у відпустці перебуваю. Однак раніше районна суддя зробила мені зауваження, що ми виплачуємо допомогу по програмі «Турбота» людям, які того не заслуговують. Справа в тому, що в тому списку на допомогу був і Олександр Гусаков. Вона мені сказала, що він притягується до відповідальності за серйозним обвинуваченням, тож ми маємо ретельніше перевіряти людей. Я тоді відповіла, що Гусаков на допомогу має право, бо він переселенець, а в селі веде потайний спосіб життя, тож я про нього нічого не чула. Я тоді ще й до матері його ходила, а вона відповіла, що «Всі діти проблемні», – стверджує Антоніна Красовська.
Хоча, напевне, міфічна «проблемність» Олександра Гусакова мала б найменше турбувати чорнобаївську суддю та її колег правоохоронців. У Чорнобаї ж постійно говорять про цілу розгалуджену сітку торгівців наркотиками, коли навіть сильне зілля можна відкрито купити в містечку, і всі знають, де його і хто продає. Навіть місцеві депутати неодноразово піднімали питання, що цей злочинний синдикат тісно зрісся із правоохоронною і владною системою, раз із ним ніхто по-справжньому не бореться. Тож коноплина, знайдена в Гусакова, виглядає на цьому фоні як сатирична імітація боротьби.
Втім, Олександр, майже змирився із своєю «поганою славою».
«Знаєте, що мене найбільше тут вразило за ті три роки, доки я тут живу? Повна відсутність порядку. Прості люди, хороші і порядні, але залякані, почуваються абсолютно незахищеними перед тими, хто має гроші і владу. Адже ті можуть їх просто знищити, ославити, пришити кримінал, побити. А правоохоронці, які мали б захищати нас, служать цим «мегамажорам», – розводить руками Олександр. Напевне, певною мірою, через хворобу, а частково через характер, він так і залишився юристом-ідеалістом, і міліцейська система його не встигла зіпсувати. Він ще вірить, що справедливість можна відновити.
Між тим, як пояснив у коментарі нашому виданню безпосередній начальник Сергія Кривка, Золотоніський місцевий прокурор Валентин Танцюра, за фактом нанесення тілесних ушкоджень Олександру Гусакову порушено кримінальне провадження, у ньому фігурує три підозрюваних, але серед них немає працівника поліції.
«Сергій Кривко підтримував державне обвинувачення стосовно Олександра Гусакова у судовому розгляді кримінального провадження, можливо, саме тому він так негативно про нього відгукується», – відрізав Танцюра спроби журналістів з’ясувати долю скарг, які неодноразово направляв Гусаков щодо чорнобаївського правоохоронного «безпрєдєлу».
Судово-медична експертиза, по-простому, побої, у Олександра Гусакова досі не знято. «Бо він у лікарні», – наполягає Танцюра. «Бо ждуть, доки рани повністю загояться», – каже Олександр.
Із Сергієм Кривком журналістам зв’язатись так і не вдалося.
А от начальник Чорнобаївського райвідділу поліції Олег Бриндак відмовився щось коментувати, доки «не побачить наших журналістських посвідчень».
«У нашому райвідділі є такий працівник, про якого говорить Гусаков, однак він не дільничний інспектор, як той стверджує, а займає іншу посаду. Провадження порушене, розслідується», – нервово відреагував на дзвінок журналістів Бриндак.
Зрозуміло, що згадуваний поліцейський від роботи і не відсторонений, бо й серед підозрюваних його немає.
В селі шепочуться, що скоро і сина місцевого бізнесмена також «відмажуть», і що в Лящівці Олександра Гусакова після лікарні чекає «теплий прийом».
Селяни, на відміну від Олександра, в справедливість вже не вірять…
Журналісти ж нашого видання обіцяють ретельно слідкувати за справою, щоб ідеалізм Олександра Гусакова не спіткало чергове розчарування.
Тетяна Воронцова, «Дзвін».
реклама
Коментарі
А далі що?
Обрані за Законом - захищені Народом! Чи не чули?
Герой публікації начебто ж відмінником був на мєнтовському навчанні? Чому тоді він не пояснив журналістці, яка абсолютно нічого в цьому не тямить, що висновки судмедекспертиз и не можуть бути зроблені, поки людина знаходиться на стаціонарному лікуванні і відсутні остаточні висновки лікарів, які ним займаються?
Він явно спеціально сказав, що "чекають, поки зростеться". Звичайно ж, щелепа зростеться по-любому до моменту судового розгляду. Але "червонодипломни к" мав би знати, що це ніяк не впливає на висновки слідства - навіть якщо його тілесні ушкодження через рік розбиратимуться .
Стрічка RSS коментарів цього запису