реклама
Sucurity Police

реклама

Лариса Устроєва знаходиться на передовій між ворожими терористичними військами й мирною Україною. І в тому незаперечному факті, що країна живе в мирі, є й її особистий внесок.

Сучасний український «сімейний підряд»: Лариса Устроєва з чоловіком Євгеном - на передовій

Лариса родом з Черкащини. Одружена, чоловік також військовий. Познайомилися вони з Євгеном під час служби в підрозділі. Побралися. І тепер служать на одному опорному пункті разом.

Лариса має двох дітей — доньку й сина, пише «Козацький край». Донька також військовослужбовець, медик за фахом, але зараз вимушена не лише служити, а й доглядати 12-річного брата, поки батьки захищають країну.

Із самого початку війни на Донбасі Лариса Устроєва прагнула потрапити до війська, та їй відмовляли. Тому вона, щоб допомагати й бути корисною бійцям, стала волонтером. А в грудні 2016-го, завдячуючи матері загиблого героя-кіборга, яку вона випадково зустріла у військкоматі, Ларисі вдалося потрапити до Збройних сил. Зараз вона бойовий медик і знаходиться на передньому рубежі захисту.

Окрім виконання службових обов’язків, Лариса взяла на себе ведення всього господарства, завдяки чому хлопці завжди вчасно нагодовані й на пункті панують повний порядок і дисципліна.

На жаль, саме зараз Лариса потрапила до госпіталю: під час обстрілу зазнала травми й тепер вимушена лікуватися. А її бійці опановують премудрість приготування справжнього українського борщу…

Коли видається вільна хвилинка, ось як зараз, Лариса пише вірші й прозу. Сторінка 92-ї ОМБр у Facebook пропонує увазі читачів написане Ларисою на передовій есе під назвою «За цифрою 200…»

* * *

Знаєте, що таїться за цифрою 200?

Це коли під час бою, ти чуєш крик побратима: давайте сюди, він ще дихає!!! І в найскладніших умовах, забувши про стерильності, брудними, тремтячими руками засипаєш целакс (якщо тобі пощастило і тобі його подарували друзі, волонтери чи медики), накладаєш джут і шепочеш, як молитву:

— Тихо, тихо браток… Ти чого?.. Зараз, зараз все буде… Усе буде добре!!!

Коли напіврозвалений УАЗ вичавлює божевільну швидкість і відчайдушний шофер під пострілами виводить машину з під обстрілів. А медики під божевільний танець старої швидкої намагаються створити диво. І, поклавши руку на плече, кажуть водію:

— Не метушися… Ось і все…

Напевно в цю тривожну ніч ніхто не спав, а в голові мільйон питань. І наче дзвін, гуде страшна новина й сумна, мов хижий звір: «Його вже більше нема!» А мозок шепче: «Цього не може бути… Ти не вір…»

Коли в холодні стіни моргу, приїжджає командир із побратимом… І дають нову форму… «Так положено…» І палять сигарету за сигаретою, аж кадик ходором ходить… А треба рідних повідомити. І, знаєте, чоловіки плачуть…

Це довга дорога додому — назавжди, навіки. І мати на колінах біля порогу… І божевільне виття… А ти мовчиш, й лише як мантру крізь зуби повторюєш:

— Пробачте… вибачте… не вберегли…

«Іще учора був живий,

сьогодні тисну мерзлу руку.

І хто ж дозволив цій війні

принести нам гірку розлуку?

Молилась Богу — він не чув,

кричала вслід нещасній ночі.

Неначе вчора ти ще був,

сьогодні вже закриті очі.

Я проклинала всіх людей,

Не їла, сину, і не спала.

І фото з біллю до грудей

я сильно-сильно притискала!»

І дитина з переляканим поглядом ще не розуміє, що тата більше немає… І осудливий погляд удови, — вона така молода… їм би жити й жити… сука війна!!!

Це стукіт землі по домовині й горілка на поминках. Вона не бере! А перед очима стрічка на фото. А в пам’яті — він перед виїздом так завзято сміється…

Це цифра 200, а за нею долі, за нею життя… Просто цифра, а за нею мертві номери. Номери тих, кому вже ніколи не зателефонуєш і від кого марно чекати на дзвінок. Та видалити їх не підіймається рука. Із кожним роком цей список мимоволі росте, і в певний момент втрачаєш їм лік, але пам’ятаєш — усіх і кожного. З дотепними позивними, зі збереженими СМС-ками. З підколами, образами, суперечками, останніми (уже не «крайніми») новинами та планами. Так само й акаунти в соцмережах.

З кожним новим етапом більшає якорів, які доводиться підіймати, щоб рухатись далі. Мікро- й макрокосмос війни — це співвідношення втрат, про яке щоденно сухо звітує штаб ООС. Та ці самі номери ниють наскрізними ранами глибоко всередині.

А іноді змусять посміхнутися, бо відчуваєш, що вони, твої абоненти, десь поруч… за спиною… над тобою… як янголи-охоронці…

реклама

Коментарі  

 
+1 #6 А тим часом, 10.12.2018 12:17
далеко в глибокому тилу, поблизу холодного блокадного міста Сміла, відомий черкаський поет і драматург О.Ю. влаштовує свої поетичні перформанси.
Цитувати | Поскаржитись на коментар
 
 
+1 #5 Русь - не росія 10.12.2018 09:49
Весело читать коменти на Прочерку, де ісконно руццкій православний мір представляють шурпєт, червяк і уманський шарпєй. Хто вам такі скрєпні поганяли придумав? :lol:
Цитувати | Поскаржитись на коментар
 
 
-1 #4 Шурпетов 10.12.2018 09:14
ну мало кто чем в окопах занимается,
кто ханку курит,кто вшей шомполом раскаленным выжигает,кто грустит,кто письма пишет,ну и конечно ВИРШИ.Ей бы детей рожать или воспитывать.Сколько видел женщин
с автоматом или с веслом на войне(не медиков,шницеле й,связисток),то после общения или допроса,всегда делал вывод-необходим врач(скорее всего психотерапевт)а лучше
на бруствер.
Цитувати | Поскаржитись на коментар
 
 
+1 #3 майданный червь злочиния 10.12.2018 09:09
Цитую Слава нації!:
З нами Правда і Бог!
Нехай УКРАЇНСЬКІ воїни повертаються додому живими і з Перемогою!


Ни правды, ни бога, ни перемоги. Лишь заблудившиеся заторканные неустроенные люди.
Цитувати | Поскаржитись на коментар
 
 
+3 #2 Уманский Еврей 10.12.2018 00:44
Войну устроил Порошенко, а обещал за неделю всё закончить. Делайте выбоды.
Цитувати | Поскаржитись на коментар
 
 
+5 #1 Слава нації! 08.12.2018 12:51
З нами Правда і Бог!
Нехай УКРАЇНСЬКІ воїни повертаються додому живими і з Перемогою!
Цитувати | Поскаржитись на коментар
 

Додати коментар

Звертаємо Вашу увагу, що "Прочерк" - це майданчик коректних дискусій!

Цікаві новини звідусіль

bigmir)net TOP 100