В день 75-ї річниці з дня визволення Черкас від нацистських окупантів старожили пригадали гірку окупацію

Розповідає Заслужений вчитель України Герасименко Тамара Миколаївна: «Я народилась в 1933 році в Черкасах, жила на вул. Пушкіна 97, там зараз стоїть багатоповерховий будинок. Війна зробила мене сиротою і після війни – вихованкою дитячого будинку дітей загиблих воїнів. Мені було 8 років, коли почалась війна. Два з половиною роки окупації були дуже тяжкими. Треба було забезпечувати сім`ю. Мені кожен день доводилось тягати величезний мішок шишок для опалення будинку; носити на коромислі два відра води з Дніпра, а це більше шести кварталів; стояти і взимку, і влітку з глибокої ночі за хлібом, який видавали німці по карточкам.

Коли вже з лівого берега Дніпра стало чути кононаду – наступали радянські війська, німці весь народ вигнали з Черкас. З собаками перевіряли, щоби місто було пустим. Зі Сміли до Черкас возили військовополонених для риття окопів. Заставляли рити окопи, щоб не пройшли радянські війська. Мене і маму забрали в криту машину, туди змогла вскочити і старша сестра, нас відвезли в Смілянську лікарню для полонених. В Смілі маму ми поховали. Батько, викладач Черкаського педагогічного інституту, загинув на фронті».

Смаглій Ганна Петрівна народилась 7 вересня 1937 року в Черкасах. Сім’я проживала по вулиці Пушкіна, біля Дніпра. Тато пройшов фінську війну та, з самого початку до закінчення, Велику Вітчизняну, з якої повернувся інвалідом першої групи. Ганна Петрівна  з сестрою були малі і не розуміли, що таке війна, поки німці не почали бомбити місто та не зайшли в Черкаси. «Ми відразу подорослішали на багато років»,- сказала Ганна Петрівна. На все життя запам’яталось, як за нею по вулиці гнався німець з автоматом, який спав в німецькому бліндажі , куди вони залізли разом з подругою.

Коли почалась битва за Дніпро, при визволенні міста від німецько-фашистських загарбників, разом з мешканцями сусідніх вулиць ховалась в бліндажі, який був на місці теперішнього територіального центру по вулиці Пушкіна.

Бомби летіли на пагорби міста, близько до їх домівки. Сім’я переїхала на вулицю Надпільну, на той час там була околиця міста. Коли бомби стали залітати навіть у двори, з іншими черкащанами виїхали в Яблунівку. Ганна Петрівна особисто знайома з Василем Симоненко. Близько 20 років – голова квартального комітету, активний волонтер.

Ветерани розповідають про своє життя на зустрічах з молоддю. Спогади зібрано Відділенням  ВБО «Турбота про літніх в Україні» в  м.Черкаси (виконавчий директор Бугеря Тетяна Анатоліївна) в рамках проектів, що виконувались за підтримки Німецького Федерального Фонду «Пам'ять, Відповідальність, Майбутнє» за програмою «Місце зустрічі-Діалог» в Україні.