Фото тематичне
89,9 гектарів землі на території Байбузівської сільської ради, але за межами населеного пункту, були споконвіків для випасу великої рогатої худоби. На цій території облаштовані свердловини та жолоби для напування худоби, відповідно підведено електроенергію. Нині на цьому пасовищі з травня і майже по листопад випасають корів близько ста господарів. Користувалися вони пасовищем не безкоштовно. Торік сплатили 28 тисяч гривень податку.
А нещодавно селяни дізналися, що їх фактично позбавили землі, придатної для випасу худоби, і передали для ведення особистого селянського господарства учасникам Операції об’єднаних сил. Байбузівці глибоко поважають і шанують учасників АТО, адже неодноразово і безвідмовно громадою передавали їм гуманітарну допомогу, кошти на придбання амуніції, але альтернативи, де випасати худобу, у них немає.
Тут потрібно одразу зазначити, що Байбузи не належать до населених пунктів із розвиненою інфраструктурою, де у людей є вибір робочих місць. Про якісь бюджетонаповнюючі підприємства годі й говорити. За словами сільського голови Петра Лисенка, сільський бюджет – 1,7 мільйона, якого навіть не вистачає перекрити захищені статті видатків. Тому для багатьох місцевих жителів вагомим джерелом прибутку є утримання великої рогатої худоби на м’ясо та молоко. Для них корови є справжніми годувальницями. Власники худоби не проти, аби атовцям надавали земельні ділянки. Проте бідкаються, чому віддають пасовища? Тому розпач селян можна зрозуміти.
– Безробіття та безгрошів'я дошкуляє, тож люди намагаються шукати інші джерела доходу. Корови для селян – годувальниці та можливість мати додатковий дохід до мізерних пенсій. Молодь виїздить працювати в чужі країни. А тут залишаються більше люди поважного віку, – розповідає отець Юрій, настоятель місцевої Святоуспенської православної церкви. Він так само з односельцями вже впродовж 17 років випасав на пасовищі своїх «годувальниць». Каже, що, сподіваючись на милість Божу, працює тяжко, аби її отримати. Має велику родину, тож тримає підсобне господарство, щоб прогодуватися. – Громада в жодному разі не проти того, аби землю отримували хлопці, які власною кров’ю та потом її боронили. Байбузівці завжди підтримували наших військових на сході і молитвою, і гуманітарною допомогою – підтвердження цьому численні подяки від вищого військового керівництва. Але якщо пасовище буде розоране, то людям нікуди буде дітися зі своєю худобою.
Оскільки пасовище знаходиться за межами населеного пункту, то ними без відома місцевої влади, розпорядився обласний Держгеокадастр. Відтак, пасовище й оформили для учасників АТО під ведення особистого селянського господарства (до речі, згідно з українським законодавством, землі особистого селянського господарства можна продавати, – авт.).
– У нашому селі шість учасників АТО. І вільної землі у межах села для них в нас немає. Проте, я сумніваюся, чи знайшов їх Держгеокадастр на землях пасовища, – зауважує сільський голова. – Крім того, за межами населеного пункту є ще майже 13 га вільної землі, проте, вочевидь, вона не така приваблива, бо брати її не поспішають. Оформили по 9 соток максимум двадцять осіб і все.
До речі, так могло не бути, аби Байбузи стали частиною об’єднаної громади. Адже ще торік землі за межами населеного пункту Держгеокадастр став передавати «у відання об’єднаних громад».
– Скажіть будь ласка, хто захоче брати під своє крило бідного родича? – відповідає на ці закиди сільський голова Петро Лисенко. – Ми не проти об’єднуватися, але ж поруч лише такі самі дотаційні села, і спроможнішими після такого об’єднання ми не станемо. А «заможніші села» поки гуртуватися з нами не поспішають.
Як вирішити цю проблему, аби задовольнити всі зацікавлені сторони, поки що залишається відкритим питанням. Селяни кажуть, що готові до перемовин, аби знайти хоч якийсь компроміс і для учасників АТО, і для своїх родин.
реклама
