реклама
5TV

Уманська акробатка Олеся Павлишина повернулася на арену цирку після важкої травми та зустріла свою любов, пишуть «Факти і коментарі».

Крім того, дівчина була номінована на премію «Гордість країни», організовану Фондом Віктора Пінчука, каналом «СТБ» та газетою «Факти».

Олеся Павлишина отримала важку травму на манежі цирку. Після цього вона заново вчилася ходити, говорити, тримати в руках ложку і виделку, підносити до рота чашку...

– Я дуже довго лікувалася в лікарнях, ліві рука і нога не працювали, була порушена координація рухів, мене постійно переслідували страшні болі, – згадує Олеся. – Лікарі казали, що про кар'єру артистки годі й думати, однак їх слова мене не переконали. Так, бувало, я впадала в депресію, але навіть у найтяжчі хвилини не втрачала віри в те, що повернуся на арену. Я взагалі завзята. Коли почала підводитися з ліжка, пересувалася, спираючись на ходунки, потім – тримаючись за стіни... Ще як слід не одужавши, пробувала потроху тренуватися. Номер у жанрі ілюзії з елементами акробатики, з яким прийшла на шоу «Україна має талант!», підготувала всього за два місяці.


Член журі конкурсу Слава Фролова сказала тоді Олесі:

– Воля повернутися до життя – це теж талант. Кажу вам «так». Однак колеги Слави Ігор Кондратюк і Влад Яма заявили, що над номером варто було б ще попрацювати і прийти в майбутньому році. І тоді втрутилася ведуча Оксана Марченко.

– Панове судді, я вас ніколи ні про що не просила, – заявила вона, вийшовши з-за куліс на сцену. – Ігоре, прошу дати Олесі шанс – зараз їй це дуже потрібно.

– Сльози навертаються на очі, – відповів Кондратюк. – Олесю, я кажу тобі «так».


– Після цього в моєму житті відбулося дуже важлива і радісна подія – нещодавно я вийшла заміж за акробата з Марокко Мурада, – говорить Олеся. – Зараз ми з ним завершуємо підготовку спільного номера. Наш сімейний дует назвали Duo Miri. Плануємо в наступному році разом виступити на шоу «Україна має талант!»

– Де ви познайомилися?

– Минулого літа мені запропонували попрацювати в цирковій програмі на одному з курортів в Туреччині. Артистів запросили з декількох країн. Мурад виступав у складі чоловічого тріо акробатів. Коли ми познайомилися краще, вирішили спробувати разом репетирувати. Я погодилася, адже Мурад мені відразу сподобався. Робота в парі ладналася, проте існував мовний бар'єр. Я розмовляю українською, він – на марокканському діалекті арабської. Ми обидва майже не володіли англійською, тому довелося терміново вчити цю мову. Я не розлучалася з розмовником, увесь час заглядаючи в нього, щоб знайти потрібні фрази. Зараз ми з чоловіком вже досить вільно спілкуємося. Час від часу вставляю в мову українські слова – нехай Мурад хоча б трохи знає нашу мову. Наприклад, він відмінно запам'ятав слово «картопляники», адже це його найулюбленіша страва української кухні. Взагалі йому подобається все, що готують в Україні, крім риби. Воно й зрозуміло – його країна омивається Атлантичним океаном і Середземним морем, тому на столі марокканців багато риби, вони чудово її готують.

Спільні репетиції допомогли нам з Мурадом пізнати один одного. Я побачила: ця людина романтик, але у всьому, що стосується роботи, відрізняється вимогливістю і дисциплінованістю. Ці якості мені дуже імпонують. Спочатку ми просто дружили. У вільний час ходили на море. Одного разу він зробив мені сюрприз – влаштував пікнік. З кожним днем все більше наростало відчуття, що ми закохуємося одне в одного. Однак термін контракту з роботодавцем спливав. Довелося розлучитися, але щодня ми спілкувалися по скайпу. Коли коханий повернувся додому з гастролей, запросив мене приїхати в Марокко. Я прилетіла, а через кілька днів він зробив мені пропозицію.

– Вам довелося змінити віру заради заміжжя?

– Ні. Ніхто цього не вимагав від мене. Взагалі, Марокко європеїзована країна. Скажімо, місцеві дівчата одягаються, як і наші. Мені дуже імпонує те, з якою повагою марокканські чоловіки ставляться до своїх жінок – відчуваєш себе королевою.

Мурад познайомив мене зі своїми батьками і сестрою. Почалася підготовка до весілля. Цим зайнялася мама нареченого. Повела мене в салон, де мені підібрали цілих три весільні сукні.

Зрозуміло, що релігійний обряд одруження в нашому випадку був неможливий. Оскільки я іноземка, нас розписали в суді. До речі, для цього довелося зібрати гору документів. У Марокко жінки, виходячи заміж, не змінюють прізвище, так що я залишилася Павлишиною.


Весілля відбувалося за старою марокканською традицією: уздовж стін великого залу були розставлені дивани, на яких розмістилися численні гості. Потім зайшли ми з Мурадом. Для нас призначався невеликий диванчик, який перебував у центрі залу. На весіллі нареченому і нареченій не можна ні їсти, ні пити, ні танцювати – слід було просто сидіти. І тільки перед тим, як обмінятися каблучками, підносять фініки і молоко. Ми дали одне одному по одному плоду, а потім напоїли одне одного молоком. Більше нас нічим не пригощали. Зате вдосталь веселилися, їли й пили гості. Я на весіллі тричі змінювала сукні. Бачили б ви, до чого вони красиві, як у принцеси! У цей вечір на мені були дорогі прикраси, які позичила сестра Мурада. Всі його родичі дуже добре до мене поставилися, особливо свекруха – піклувалася, як про рідну дочку. Я прожила в будинку чоловіка два тижні. Склавши руки не сиділа – готувала те, що вмію. Коли зварила борщ, мало не вся вулиця зібралася покуштувати екзотичне для марокканців блюдо.

Потім ми відсвяткували весілля в Україні. Мені ледве вдавалося відвести Мурада з танцювального майданчика ресторану, щоб хоча б кілька хвилин перепочити від танців, – настільки йому сподобалося те, що не потрібно чинно висиджувати на диванчику.

Зараз живемо в Умані. Тренуємося в спортзалі дитячо-юнацької спортивної школи, в якому я займаюся з п'яти років. Нам потрібно заробляти гроші. Для цього слід якнайшвидше закінчити підготовку номера, щоб показати його потенційним роботодавцям. Трудимося щодня по п'ять-шість годин. Часом так втомлююся, що думаю: ще трохи – і в мене почнеться істерика. Номер поставили самі. Виконуємо його під супровід пісні з фільму «007. Координати: «Скайфолл».

– Рік тому ваша мама розповідала, що ви ще не зовсім оговталися від травми. За цей час покращився стан здоров'я?

– Кардинально – ні. Бувають головні болі, тому доводиться приймати ліки. Але все це відійшло на другий план – напружена праця мобілізує організм, і я деколи просто забуваю, що ще повністю не відновилася.

Влітку виповниться п'ять років з того дня, як я отримала травму. У той нещасливий для мене 2008 рік я перейшла на четвертий курс Київської муніципальної академії естрадного та циркового мистецтв імені Леоніда Утьосова (до речі, мене зарахували відразу на третій курс, оскільки до цього шість років займалася спортивною акробатикою). Студенти намагаються підробляти, ось і ми з партнером влаштувалися на літо в цирк-шапіто. На одному з вистав у Феодосії партнер не впіймав мене після того, як я виконала сальто. З висоти приблизно трьох метрів впала головою на жорстку арену – утрамбовану, тверду, як камінь, землю, поверх якої був розстелений килим і накидано трохи сіна.

Момент удару не пам'ятаю – втратила свідомість. Відкрила очі тільки через тиждень в реанімації. Піднятися не могла, ліві рука і нога віднялися, була порушена координація рухів, я втратила здатність говорити. Справа в тому, що під час падіння удар припав на ліву частину голови, де знаходяться центри мозку, що відповідають за координацію рухів та мову. Лікування розтяглося на багато місяців, що здавалися нескінченними. Мамі довелося на час залишити роботу, щоб доглядати за мною. Ходити я почала тільки через два з гаком роки після травми. Згадувати пережите дуже боляче...

Зараз головне для мене те, що життя поступово налагоджується. Я оточена люблячими людьми, працюю. Мені тільки 23 роки. У мене ще все попереду.

ТУТ можна переглянути сюжет про Олесю Павлишину

реклама

Додати коментар

Звертаємо Вашу увагу, що "Прочерк" - це майданчик коректних дискусій!

Цікаві новини звідусіль


реклама Хінкалі
реклама
Моніторинг цін
Театр
Loading...