26 липня о 17.00, а також 29 й 30 липня о 18.30 у черкаському драматичному театрі триватиме показ прем’єри вистави харківського драматурга Кіри Малініної «Історія про людину, з якою трапилася історія».
Це – вистава про режисера, якому заважає зовнішній світ. Хаос в його життя приходить разом із жінкою, яка до нього небайдужа, нав’язливою сусідкою з немовлям та неохайним сусідом, міліціонерами і ексгібіціоністом.
– Хтось побачить у п’єсі побутові стосунки – із сусідами, недругами чи ворогами. Хтось побачить більш глобальні проблеми, коли люди ховаються від Майдану, і не помічають змін у країні, – говорить донор сюжету вистави та головний герой п’єси Павло Гончаров. – У нас не всі в країні відчули Майдан. Дехто про нього говорить, але не відчуває. Дехто відчув і говорить. Дехто мовчить, але в нього в душі Майдан.
Про сучасні події в країні у виставі є чимало нагадувань: жовто-синій прапор, обпалений вогнем і в диму, ялинка, яка дуже нагадує «майданну», прикрашена десятками фігурок людей. У кімнаті, де відбуваються усі події, – жовтий диван та синя люстра.
«Історію про людину, з якою трапилася історія» створили в межах програми «Черкаської театральної лабораторії».
– Ми завжди кажемо, що театру потрібні нові форми. Деякі наші співробітники, коли дивилися виставу, казали, що вона – не для теперішнього часу, а трішки на майбутнє. Але я маю надію, що з’явиться той глядач, який вже зробив крок у майбутнє. Зараз вік прогресу, зараз не можна мислити старими формами, тому і глядач біжить попереду, – переконаний Павло Гончаров.
Жанр вистави – репетиція комедії. Час від часу гру акторів зупиняє «головний режисер», щоб дати вказівки акторам та своєму помічнику. Наприклад, принести кави чи печива.
У зв’язку з цим, за словами Павла Гончарова, дивитися виставу буде цікаво людям, які пов’язані з театром.
– Бо тут – театр в театрі в театрі. Цікаво дивитися акторам зі свого боку, режисерам – зі свого, – каже актор.
За словами режисера-постановника Антона Романова, цією виставою глядачі не знайдуть відповіді на свої питання, тому що доведеться відповідати на питання, які поставить перед ними театр.
– Театр має ставити питання глядачу, а не відповідати на нього. У кожного з вас відповідь має бути своя, – переконаний він.
В. о. художнього керівника театру Сергій Проскурня відзначає, що в цій виставі – «надзвичайно густий текст».
– Є текст лінійний, коли людина читає текст і в будь-якій ситуації шукає своє віддзеркалення. Можливо, тому в Черкасах досі величезну популярність має вистава «Кайдашева сім’я». До речі, зараз ми наближаємося до чотирьохсотої вистави. Але змінюються часи і змінюються глядачі. Поряд із «Кайдашевою сім’єю» з’являються вистави «Місто на «Че», «Лєна», тепер ось «історія». Для цих вистав характерна присутність внутрішнього тексту, іноді навіть внутрішнього театру. Тому в глядача, який не має великого театрального досвіду, тоді виникає бажання дивитися виставу кілька разів, тому що відчуває багатошаровість театрального тексту. Не лінійного, а внутрішнього тексту. Я щасливий, що з’являються такі вистави в Черкасах, – зізнається Сергій Владиславович.
Цікаво, що цією виставою черкаського глядача почали привчати завчасно приходити до театру. За півгодини до початку допрем’єрного показу для журналістів Павло Гончаров вже був на сцені і читав вголос сторінки сценарію, не чекаючи третього дзвінка.
– Треба привчати глядача приходити вчасно, – пояснює свої дії на сцені до початку вистави, відповідаючи на питання «Прочерку», Павло Гончаров. – Як професійний актор приходить завчасно до театру, щоб «увійти в образ», так і глядач має не вийти з тролейбусу і одразу сісти до зали й усе зрозуміти. Він має трохи відсторонитися від того життя. Якщо глядач прийде завчасно, то набуде потрібної атмосфери. Сцена, зала, фойє, як кажуть про церкву, є намоленими. Усе це просякнуте енергією різних поколінь. Тому люди, які приходять і відсторонюються від побуту, відчувають якийсь новий стан, тоді їм легше сприймати виставу. Якщо глядач прийде за 20 хвилин, можливо, він більше відчує.
реклама
Коментарі
100% вам и не снилось как он мозг высасывает
Не. Донор- это с кого Проскурня моцк высасывает
Донор - это с кого пишут историю, я так понял
А може, просто ця рецензія на спектакль слабенька? Це як в анекдоті про Ісаака, який каже, що не любить пісні Алли Пугачової, бо чув їх у виконанні Мойші
А вы были на спектакле? Или так сказали, как всегда...
Над этим спектаклем работали не год, а пару месяцев.
Не фігня, але й над чим там рік працювати - незрозуміло. Психоделічна провокація. Чим туманніше - тим геніальніше. Ше не полний Жолдак, ну недалеко.
Стрічка RSS коментарів цього запису