«Давайте третій дзвоник», - жартівник у маленькій залі одного з торгових центрів Черкас вимагає початку вистави. Жодних дзвоників, звичних для театру вечірніх суконь та іншого по театральному доброго пафосу тут немає. Не той формат! Це «Театр на двох». Що воно таке, як з’явилось у Черкасах та чим займаються і на що розраховують актори у прямому сенсі погорілого черкаського театру, вони розкажуть кореспонденту «Прочерку» вже після вистави. А поки розберемося: «Хто крайній?»
«Альтруїзм – то хвороба. Ми лікуємось»
Такий підхід черкаських акторів до свого нового проекту. Перед початком відвідувачам продають квитки. За касира один із двох акторів – Олег Телятник. Інший учасник театру на двох – Максим Рижевол. Він, сидячи на підлозі прямо в коридорі, активно щось обговорює із звукорежисером. Гості ледь не переступають через митця, щоб дійти до зали.
Людей у залі понад 30. Місць достатньо, адже місцями тут вважається навіть підлога. Глядачам роздають по подушці, щоб сиділось м’якше.
Перед виставою - вступна подяка відвідувачам. Світло гасне. Перші, навіть не слова, а рухи актора перериває скрип дверей. То жіночка запізнилась. Актор на неї звертає увагу, але з образу не виходить. Напруга на імпровізованій сцені починає потроху наростати, як знову відчиняються двері.
Фото з Фейсбуку Сергія Єфімова
«Можна?», - не пунктуальні глядачі питають в актора. Той киває.
Далі вже без зупинок. Актори грають, глядачі уважно дивляться, інколи хіхікають, інколи – дивуються. Мандраж акторів, який був помітний на початку, вже не відчувається.
Фото з Фейсбуку Сергія Єфімова
Що вистава закінчилась, не зрозуміли, здається, і самі актори. «Це що, кінець?», - перепитали вони один в одного. «Так». Традиційні оплески залу.
«Та це не все», - говорить Максим Рижевол. Актори викликають на центр зали молодого хлопчину, наче подякувати за те, що той робив їм каву. І тут з’являється «реквізит» - квіти та загадкова коробочка. А далі зізнання і пропозиція – так креативний хлопець освідчився своїй коханій.
- Рятуйтеся від спеки, - закликав один із акторів і люди помалу почали виходити із задушливого залу, попутно дякуючи Максиму та Олегу за чудову виставу. Та приймати вдячність митцям нема коли. Тільки вийшов останній глядач, як актори почали збирати апаратуру та свої речі – час оренди залу закінчується.
«Альтернативний театр у Черкасах – це було б круто»
Ця маленька зала служить і гримерною для театралів. Тут вони перевдягаються, тут зберігають свої речі. І тут же, під час зборів, розповідають «Прочерку», з чого все почалось.
А почалося все 2 роки тому. Олег Телятник, в минулому мешканець Кіровоградщини, але вже давно черкащанин, почав писати п’єсу. Максим Рижевол два роки тому переїхав до Черкас з Луганська, де 8 років грав в українському драматичному театрі. Повноцінній творчості там завадила війна, тут – пожежа.
Актори збирають речі та апаратуру після закінчення вистави
- Якось ми вирішили з Олегом створити щось своє, якусь спільну роботу, - розповідає Максим Рижевол. - Ми не думали робити прямо театр, просто хотіли зробити те, до чого лежить наша душа. Актори такі вредні люди, не все подобається, що йде в театрі. Хочеться щось інше грати.
Реквізит акторів
У своїй виставі «Хто крайній?» вони самі і режисери, і автори. П’єсу почав писати Телятник.
- Олег приносив мені, ми щось постійно закреслювали, змінювали. Півроку тому виникла готова п’єса. Зіграли перший раз у Палаці молоді. Ми подумали, що було б круто, аби це був такий альтернативний театр у Черкасах. Щоб про нього знали і містяни, - говорить Максим, скручуючи дроти апаратури.
Поява театру нового формату не пов’язана із пожежею в театрі, - стверджують актори.
«Просто, можливо, це прискорило процес», - припускає Максим.
Стиль вистави «Хто крайній?» не дозволяє чітко сказати про що вона. Мабуть, краще за всіх це знає автор.
«Для мене ця п’єса – про вихід із тупікової ситуації. У мене були певні критичні моменти в житті. Але не можна сказати, що це моя історія. Десь щось підслухав, десь щось побачив», - говорить Олег.
«Не знаю, як це назвати…»
- Є люди, яким подобаються класичні вистави, є ті, кому більше до смаку філософські речі, психологічні… Мені здається, що повинні бути різні вистави. У будь-якому випадку є люди, які люблять подібні речі… Навіть не знаю, як це назвати… мабуть, театр абсурду.
Так Максим Рижевол відповідає на питання, чи розуміє черкаський глядач вистави нового формату. Про себе ж говорить, що грати вдвох складніше:
- У великій команді легше, бо там і тексту менше, і відповідальності на тобі менше, якщо у сцені грають осіб 5.
Попри те, що Максим та Олег самі створили власний проект, без участі колег, які працюють з ними в Черкаському драматичному театрі, інші актори на партнерів по сцені не ображаються. Принаймні, так вважають самі учасники театру на двох. Актор Черкаського драматичного театру Олександр Гуменний підтверджує – жодної заздрості, тільки підтримка.
- За що ображатись? Я навпаки радію за них. Якщо вони і надалі будуть розширювати проект, його географію, плюс, як би це банально не звучало, заробляти, то від цього буде тільки позитив. Всі знають, яка ситуація зараз у нас в театрі… Це дуже кльово, що хлопці знайшли можливість самовиражатись у такому проекті. Він цікавий, він буде розростатися, матиме якесь продовження. Судячи з реакції глядачів, все складається добре, так, як вони цього і хотіли. Мене особисто теж торкнули деякі речі.
«У нас скрізь – комедія»
Крім театру на двох, Максим та Олег активно привертають увагу до проблеми згорілого театру, яку влада ніяк не вирішить. Роблять це актори специфічно – вони знімають іронічні відеоролики, де відверто сміються над проблемою.
- Звичайно, ролики створені для того, щоб привернути увагу до проблеми театру. Інколи буває так накипить, прийшли із зібрання, Олег такий знервований, говорить: «Так, давай що-небудь запишемо!». Ми починаємо імпровізувати, знімати і таким чином розслабляємось. Мені завжди подобалась іронія. Самоіронія – це дуже класно. Гумор взагалі рухає світом, тим більше, що у нас скрізь комедія, і в політиці також.
«Куди це годиться?»
До критиків та противників ремонту театру, які вважають, що театр в Черкасах не потрібен, Максим ставиться стримано.
- Кожен має право на свою думку. Я взагалі не люблю когось критикувати. Але куди це годиться? Стоїть приміщення вже рік і ніякої реакції, - обурюється Максим.
Він стверджує, не роликами єдиними театрали намагаються достукатись до влади. Зупинятись вони не збираються, готові навіть пікетувати державні будівлі.
- Ми готові були виходити і до нашої місцевої ОДА, і їхати в Київ. Були такі наміри, але тоді не вийшло...
«Двірники непогано отримують»
У світлі останніх подій, після того, як керівництво театру вирішило скоротити робочий тиждень акторам, а відповідно – і зарплатню, театрали задумались про зміну професії. Поки що також жартома.
- Були іронічні розмови, щоб шукати підробіток. Олег говорить, двірники непогано отримують. Були і реальні думки, що можливо десь доведеться шукати підробіток через цю ситуацію. Ми з Олегом ще весілля ведемо, дай Бог, щоб були якісь замовлення. А якщо ні, то можна і двірником, - пояснює Максим.
Наостанок, Максим та Олег, вже майже зібравши свої речі та апаратуру, діляться своєю мрією:
«Хочеться своє приміщення, щоб глядач знав, що є театр на двох, що можна раз на тиждень прийти і там буде «дурня», як ми його називаємо. А також, що є звичайний театр, де регулярно показують вистави, як це було і раніше».
Коментарі
А що для вас театр ?
Приходите на Танго Марии и поймете что такое театр
А що для вас театр ?
Не называйте это театром
А я згоден з акторами. Думаю, у Черкасах люди різні і вистави для них потрібно ставити різні. Зрозуміло, що такий театр не збиратиме величезні зали, але, якби більше людей знали про те, що в Черкасах є такий театр, глядачів було б більше...
Стрічка RSS коментарів цього запису