„З речами – на вихід!” – сказали у Черкаському краєзнавчому музеї діячам українського національного відродження першої половини ХХ століття. Про це повідомляє сайт «Майдан»
Ще у травні містом промайнула чутка про можливу ревізію експозиції Черкаського обласного краєзнавчого музею. Звісно, ревізія передбачалася в бік політприйнятності для новообраної влади, погляди якої на події й імена в української історії вже всім відомі. Чи то якісь приватні вмовляння зупинили тоді зміни в експозиції. Чи ж у музеї побоялися докорів колег за надмірну запопадливість – саме наближався 1-й Всеукраїнський з’їзд музейних працівників. Але... Але теперішні відвідувачі музею можуть переконатися, що задумана ревізія була лише справою часу. І з експозиційних залів зникла інформація про людей, без яких важко уявити культурно-історичні процеси українського національного відродження та його трагічну розв’язку.
На диво, жоден з працівників музею не зміг пояснити, чому раптом ця інформація стала зайвою. Більше того, для багатьох з них, за їхніми словами, зміни в експозиції також стали несподіванкою. Ніхто також не взявся припустити, чи остаточними є такі зміни. Хоча тихенько розповіли, що експонати були з вітрин зібрані – „скидані” – в коробки і передані до фондосховища.
Отже відтепер в музеї не побачать і не почують імен:
Михайла Драй-Хмари, загиблого на Колимі поета, літературознавця, перекладача, уродженця Малих Канівців, що нині в Чорнобаївському районі Черкаської області;
Павла Філіповича, колеги Михайла Драй-Хмари по перу та професора Київського університету, розстріляного разом із сотнями українських інтелігентів у Сандормоху в Карелії.
Немає тепер згадки в експозиції музею про непересічних діячів української еміграції 1-ї половини ХХ століття, які і в розлуці з Батьківщиною ані дня не припиняли працювати для неї:
Андрія Яковлєва, уродженця Чигирина, юриста, засновника Товариства українських адвокатів, члена Центральної Ради, посла Української Народної Республіки до Австро-Угорщини та керівника дипломатичної місії Гетьманату Павла Скоропадського до Нідерландів і Бельгії, автора численних праць з історії українського права;
Леоніда Білецького, літературознавця, Президента Української Вільної Академії Наук в Канаді, викладача Українського вільного університету в Подебрадах, упорядника унікального науково коментованого 4-томника Шевченкового „Кобзаря”, автора унікальних досліджень української літератури з найдавніших часів, фольклористичних розвідок та робіт з історії українського театру;
Сергія Шелухіна, який родом із села Деньги, що нині на Золотоніщині. Правознавець, який зробив солідну кар’єру в судових органах і в прокуратурі за царату, він без вагань став на бік відродженої Української Держави. член Української Центральної Ради, генеральний суддя УНР, міністр судових справ, виконувач обов’язків міністра юстиції, голова делегації на переговорах з РРФСР, член української делегації на мирних переговорах у Парижі в 1919 році. З 1921-го він у еміграції, у Празі. Ось тільки кілька назв його наукових праць: „Історикоправні підстави української державності” (1929), „Варшавський договір між поляками і Петлюрою” (1926), „Звідкіля походить Русь – теорія кельтського походження Київської Руси” (1929), „Україна – назва нашої землі з найдавніших часів” (1936). Може матеріали йому присвячені стали небажаними через такі, наприклад, його думки: „...противники Українського народу, не маючи інших аргументів, використовують вигадки про існування „Єдиної руської народності” і не існування Української народності, тенденційне перекручування значення назви „Україна”, заперечення існування України й Українського народу як окремої цілості і настроювання проти українського руху...” І ситуація, таким чином описана Сергієм Шелухіним ще у 1936-му цілком збережена і сьогодні – варто лише почитати будь-який Інтернет-форум на суспільно-політичну тематику.
Але є у музейній експозиції помітні придбання. Скажімо у залі 3-го поверху на драпіроване полотнище Українського Прапору булавками понаколювані фото Віктора Януковича та черкаського його намісника – Сергія Тулуба, як водиться – з радісними дітьми, усміхненими ветеранами та трудящими. Доглядачка зали, зіронізувала з приводу моєї спантеличеності таким видовищем: „Що, президента не впізнали, чи, може губернатора вперше бачите?” Не знаю, чи шкодувала б, не бачачи їх. А от те, що перед відвідувачами музею закрили важливі сторінки історії справді обурює!
Джерело - «Майдан»
Від «Прочерку». 26 листопада на сесії Черкаської обласної ради депутат обласної ради Валентина Коваленко у своєму виступі висловила стурбованість з приводу викладеної вище інформації. Вона попросила керівників області звернути на це увагу.
– Містом справді проходила чутка про ревізію в Черкаському краєзнавчому музеї. Ревізія була в бік такої собі політсприйнятності для новообраної влади, яка щодня демонструє певні кроки на імена української історії. Я б хотіла сказати, що в музеї є працівники, які стурбовані цією ситуацією.
У розмові з «Прочерком» Валентина Коваленко сказала, що вже з початку наступного тижня науковці Черкаського національного університету збираються відвідати музей, щоб детальніше з’ясувати питання.
Цікаві новини звідусіль
Коментарі
Дивна асоціація. Мова ж - про національне відродження. Чи, може ви щось знаєте про Калініченка в часи Скоропадського і Петлюри?
А що скоро покине, то про це свідчать і "тулубівські читання", що пройшли не так давно. Треба ж було увіковічити героя. Колишній ректор Черкаського університету (типу українофіл) Поліщук і другий колишній (і нині діючий) ректор цього ж університету (типовий українофоб) Кузьмінський так поспішали, що на титулці книжечки "Життєві шляхи родини Тулубів" Кузьмінського написали без м'якого знаку.
Недаремний це поспіх, шановні, недаремний...
Мене покидає,
І могили мої милі
Москаль розриває...
Нехай риє, розкопує,
Не своє шукає,
А тим часом перевертні
Нехай підростають
Та поможуть москалеві
Господарювати,
Та з матері полатану
Сорочку знімати.
Помагайте, недолюдки,
Матір катувати»
А ещё переименуем музей на тулубознавчий и заведём кафедру януковедения.
Стрічка RSS коментарів цього запису