Зараз у колі моїх колег відбувається дискусія на тему призначення Ольги Сисоєвої на посаду очільниці (чи то пак – в.о. директора) Черкаської філармонії. Вчора, зокрема, мій колега Єгор Чечеринда привернув увагу до інтерв’ю пані Сисоєвої на місцевому телебаченні.
Справді, призначення Ольги Сисоєвої на посаду бодай тимчасової очільниці Черкаської філармонії – це дуже сумнівно. Але тон обговорення цієї історії та інших аналогічних випадків мене особисто вражає набагато більше.
Давайте запитаємо самі себе:
- а чи був би інакшим тон коментування, якби було призначено аналогічним чином якогось старого діда з аналогічними компетентностями в сфері музики?
- а ви поіменно знаєте всіх новопризначених чоловіків 20-річного віку, котрих щойно після університету призначили на престижні посади?
- а ви в своїх коментарях готові називати їх "23-річними красенями", чи таки на зовнішність можна звертати увагу лише при оцінці осіб жіночої статі?
- а ви в своїх оцінках новопризначених чоловіків-впроваджувачів "покращення" дозволяєте собі натякати, що їх призначив папік-коханець чи мамік-коханка?
Звісно, сама пані Сисоєва живе в дуже подібному контексті. В її світі нормально мріяти бути схожою на Барбі: "В дитинстві я мріяла, як і всі дівчатка, стати принцесою, якоюсь Барбі, мати багато прихильників, лімузинів. І десь, мабуть, воно так і залишилось…" (хоча я би стала на захист бідолашних іграшки – бодай як людина, котра гралася в Барбі все дитинство та мріяла вирости довгоногою довговолосою білявкою… не помогло, як бачите).
Але проблема насправді не в Барбі, не в лімузинах і не в принцах. Проблема в загальному сексистському контексті.
Для прикладу я уважно послухала всі 26 хвилин інтерв’ю Ольги Сисоєвої та виписала деякі фрази, що видалися мені недоречними в розмові з молодою жінкою-політиком (незалежно від її бекґраунду та припущень про її покровителів).
Дивіться ВІДЕО.
Цікаво, що найбільш дражливі, як на мене, фрази належать, насамперед, журналістці, що бере інтерв’ю.
"Досягти успіху, як принцеса Барбі, за спиною чоловіка?"
"Сильній особистості легко знаходити відверті довірливі любовні стосунки з чоловіками?"
"Тобто нема упередженого ставлення до того, що ви сильна дівчина-депутат? Це не є бар’єром?"
"Як колеги-чоловіки ставляться до вас? Прислухаються чи ні?"
"А доводиться думати, як чоловік?"
"Ну що значить "думати, як чоловік"? Мислити логічно?"
"Кажуть, що жінка, для того, щоб досягти успіху в чоловічій справі та в чоловічому колективі, повинна мислити як чоловік і прибирати зайві емоції"
"А вам доводиться розділяти робоче життя, де треба бути зібраною, та своє життя, де хочеться бути слабкою тендітною дівчиною?"
Проблема в тому, що цей контекст оточує кожну українку з дитинства.
Ти підліток і вчишся в школі на "відмінно", а тобі говорять, що хлопці "не люблять надто розумних".
Ти вчишся в університеті, а там викладачі-чоловіки пробують ставити перездачі "через диван", а викладачки-жінки, наприклад, не люблять дівчат із манікюром, або фарбоване волосся, або біжутерію на руках, дозволяючи собі зауваження на тему "як проститутка"… натомість до студентів чоловічої статі і ті, і ті мають набагато менше претензій в принципі.
Ти знаходиш хорошу роботу з хорошою зарплатою, а колишні однокласниці при зустрічі питають, як до цього ставиться твій чоловік.
Ти робиш кар’єру, а тобі кожного божого дня жартують про "час народжувати", про "в тебе що, ПМС?", про "думати, як чоловік".
Найгірші мої вороги в цій боротьбі з сексизмом – самі жінки. Ті "правильні" та "хороші", котрим сексизму не видно, і тому зовсім не соромно.
Їм не соромно, коли, в автошколі інструктор розказує сексистський анекдот про жінку за кермом. Їм не соромно, коли під час офісних посиденьок чоловіки ідуть на вулицю курити, а жінки – на кухню мити посуд. Їм не соромно, коли про пом’ятого чоловіка говорять, що за ним "жінка не дивиться". Їм не соромно, коли старші колеги говорять "замуж пора". І так само не соромно, коли чоловік говорить щось типу: "Я не для того одружувався, щоб сам собі ґудзики пришивати". І знову не соромно, коли чують: "А скільки там тої домашньої роботи – кинула в машинку, і все готове".
Таким жінкам простіше бути "хорошою дівчинкою" та не створювати проблем. Відводити погляд, затуляти носик, прикушувати язика.
Якщо проблеми не видно – її нема. І не забудьте пил від прибирання заховати під килим – ефект буде той самий.
Телеведуча ТВі, літературний оглядач. Живе у Києві
* авторська колонка на сайті ТВі.
