В Україні – економічні негаразди, війна, неспокій. Зрозуміло, що нині нам необхідно правильно реагувати на виклики часу й будувати політику в регіонах відповідно до цих викликів. Якщо ми не зрозуміємо, в чому проблема, то всі наші спроби її розв’язати будуть малоефективними.
Мені уявляється такий образ. Наша держава – це корабель. І на цьому кораблі ми сьогодні сидимо на щоглах і надуваємо вітрила, щоб пливти у майбутнє. Ми маємо багато планів, програм. Але є дві пробоїни: економічне становище і війна. Якщо не вирішити ці два питання, всі наші правильні й, щиро кажучи, «перезрілі» реформи не спрацюють.
Спочатку – про економіку.
Люди не задоволені, що від Революції Гідності минув рік, а очікуваних змін не відбулося. А їх поки що й не може бути, з огляду на ту ситуацію, в якій економіка опинилася перед Майданом.
Як відомо, революції відбуваються, коли ситуація в країні погіршується настільки, що люди далі не можуть терпіти. От подивіться: на початку 2010 року золотовалютні резерви країни становили 37 млрд доларів. На момент відлучення Януковича від влади резерви скоротилися до 16 млрд доларів.
Мінусовий характер мали практично всі економічні показники держави: платіжний і торговельний баланси, ВВП тощо. Курс гривні тримався за рахунок розпродажу золотовалютних резервів.
Водночас «покращення» в державі намагалися забезпечити за рахунок збільшення зовнішнього і внутрішнього боргу країни.
Як це робиться? Ми маємо незбалансовані державні фінанси, дефіцит державного бюджету. Цей бюджет покривається за рахунок викупу Нацбанком державних цінних паперів (які емітує Мінфін) або за рахунок кредитних ресурсів комерційних банків. Замість того, щоб кредитувати бізнес, банки кредитують дефіцит бюджету.
Усі ці негативні тенденції після революції переломити поки що не вдалося. Падіння було дуже стрімким, а до нього додалися ще втрата Криму і війна на Донбасі. Сьогодні наш сукупний внутрішній і зовнішній борг майже дорівнює ВВП. Ми маємо дефіцит Держбюджету, «Нафтогазу», Пенсійного фонду... Золотовалютні резерви й далі зменшуються (їх уже 6,9 млрд доларів). Картина маловтішна.
Ми пам’ятаємо, що коли в Греції було падіння ВВП до 15%, ця країна отримала у допомогу від Євросоюзу 240 млрд євро. Ми ж просимо в МВФ та інших структур до 40 млрд доларів. Зрозуміло, ці гроші самі по собі нас не врятують. Вихід – жорстка економія, збалансування державних фінансів. І реальні зрозумілі реформи, які б замість лякати людей, стимулювали ділові кола до активності, а пенсіонерів – до спокою. Це дозволило б зробити економіку України інвестиційно привабливою (звісно, в разі припинення війни на Сході).
Стан макроекономічних показників у державі напряму впливає на розвиток економіки в регіонах.
Влада на Черкащині намагається працювати ефективно. Намітилася конструктивна співпраця між облдержадміністрацією і облрадою. Але сьогодні треба йти «на проблему». Не допускати, щоб люди прийшли зі своїми проблемами до влади, працювати на випередження.
В рамках реформи публічної влади з 1 січня змінився порядок формування і наповнення місцевих і державного бюджетів. Тепер це, в першу чергу, обов’язок рад всіх рівнів. З досвіду можу сказати, що не всі обрані керівники знають, як сьогодні формується бюджет. Тому мої пропозиції до влади наступні. Перша – провести регіональну адміністративну нараду (а не політичну тусовку) з головами сільських, селищних, районних і міських рад саме по формуванню бюджетів усіх рівнів.
Головну «скрипку» тут могла б зіграти обласна державна фіскальна служба, яка, на мій погляд, працює професійно і ефективно.
Наступна – звернути увагу на проведення весняної польової кампанії. Сьогодні значна частина господарників (особливо фермери, одноосібники), очевидно, потребують підтримки влади: допомоги в отриманні банківських кредитів, гарантій тощо. Агропромисловий комплекс – це основа економіки Черкаської області. Тому я пропонував би обласній владі провести широку регіональну нараду з питань АПК, вислухати аграріїв і організувати їм системну допомогу.
Третя пропозиція стосується підприємництва і дерегуляції економіки. Тут також слід провести широку дискусію за участі всіх департаментів і представництв центральних органів влади, щоб заслужити довіру бізнесу, і щоб дерегуляція була на ділі, а не на словах.
І четверта пропозиція – після широкого обговорення ситуації в області потрібно готуватися до інвестиційного форуму. Думаю, такий форум можна планувати на травень. Потрібно продемонструвати інвесторам поліпшення справ у економіці, перехід до залучення інвестицій. Переконати їх, що сьогодні вкладати кошти і вести бізнес на Черкащині стало безпечно. Без іноземних та внутрішніх інвестицій сьогодні ми не зможемо відновити економічні показники. В цьому контексті дуже важливо, щоб у стосунках центральної, місцевої влади, бізнесу і громадян панувала взаємна довіра. Ми розуміємо, що відносно невеликі вливання МВФ не наповнять золотовалютні резерви і не стабілізують повністю економічну ситуацію чи курс національної валюти. Ми повинні правильно розуміти, хто в нас «кінь», а хто «оглоблі».
Демонстрацію довіри треба починати з прийняття законів про амністію капіталів і про відповідальність кредиторів і позичальників.
Найкращий для України інвестор – це її громадянин. Якби сьогодні люди повірили державі та центральному банку та повернули гроші до банків, то нам би не потрібен був кредит МВФ у розмірі 10 млрд доларів. Це проблема довіри. Сьогоднішній владі на всіх рівнях треба вирішувати її щоденно. Ситуація складна, але не безнадійна. Треба рухатися шляхом економічних реформ. До речі, Президент Петро Порошенко серед усього комплексу реформ виділяє два пріоритетні напрямки: популяризація України в світі і енергозбереження. В обох цих сферах Черкащині є що продемонструвати і на чому себе показати.
Не можна обійти увагою ще одне: будь-які реформи роблять люди, тому кадрове питання стоїть особливо гостро. Воно дуже солодке, і ним люблять займатися як ті, хто уповноважений це робити, так і ті, хто ніякого відношення до цього не має. Керівникам області необхідно провести відкриту розмову про робочу силу і кадрові питання – як на рівні державної влади, так і на рівні комунальних підприємств, бізнесу, виробництва. Вона на часі, тим паче, що в нашій області виникають спалахи невдоволення кадровими рішеннями. Коли в країні критична ситуація, громада бере безпосередню владу в свої руки і відповідно делегує на посади своїх людей. Інколи ці люди через свою об’єктивну непідготовленість не спрацьовують. Тому в кадрових питаннях потрібно довіритися обумовленому законодавством підходу: державну владу формує держава. Кадрову політику треба формувати, виходячи з відповідальності. Скільки б не давали порад губернатору, хай і з благими намірами, та згідно з діючим законодавством відповідальність у цьому питанні лежить на ньому.
Наприклад, у всіх успішних бізнесових структурах завжди є залізна дисципліна, строге підпорядкування, підзвітність, контроль за виконанням управлінських рішень. Так само має бути і на державному рівні. Без цього ніякі реформи в Україні неможливі. Інакше є загроза, що ми й без Путіна перегриземо один одному горло.
Ще одна важлива тема нашого сьогодення – війна.
Хоч підписано дві Мінські угоди, друга гарантована Нормандською четвіркою і ОБСЄ, але ми бачимо, що війна не закінчена. Війна – «друга пробоїна нашого корабля», і якщо ми її не залатаємо, далеко не запливемо.
5 грудня 1994 року було підписано Будапештський меморандум про неядерний статус України. Що обіцяли нам підписанти – Росія, США і Велика Британія? Поважати незалежність, суверенітет та існуючі кордони України. Утримуватися від загрози силою, її використання проти територіальної цілісності, політичної незалежності України, выд використання зброї цих країн проти України. Утримуватися від економічного тиску на неї. А що ми бачимо? Сьогодні війна – це тиск на Україну, шантаж.
У Мінських угодах уже навіть не йдеться про якісь гарантії Україні. Та й гарантів цих угод немає. Отже, висновок: нам потрібно готуватися до війни. Тільки тоді ми маємо шанс досягти миру. «Хочеш миру – готуйся до війни».
Сьогодні ми підписали угоду про асоціацію з ЄС. Я вірю в те, що і угода про безвізовий режим з ЄС буде підписана. Скасували ганебний позаблоковий статус, тепер треба рухатися у напрямі колективної безпеки – членства в НАТО. Якби ми це зрозуміли раніше, війни б не було.
Але ні підйом економіки, ні воєнні успіхи неможливі без національно-патріотичного виховання, без утвердження української національної ідеї, а це – незалежність, материнська мова, національна культура, прагнення духовної єдності (побудова єдиної Помісної Православної Церкви), гарантії прав людини. Все це має стати основою нашої політики. І ще одне – нам треба не повторити минулих помилок, треба відкрито говорити, що в нас є п’ята колона, яка надіється на реванш, називати її представників поіменно і не допускати до влади, аби вони знову не спотворили нашу національну ідею.
Наш Гімн визначив місце і роль козацтва в Україні: «…і покажем, що ми, браття, козацького роду». Чому ж досі немає закону про козацтво? А яку неоціненну користь козацтво могло б принести – починаючи від виховання дітей до захисту країни. В Росії козацтво – це законодавчо забезпечена, озброєна верства населення. Сьогодні не гріх повчитися і у ворогів!
Про все це ми повинні говорити з молоддю. Повинні не через моду, а через усвідомлену внутрішню потребу вдягати вишиванку. Бути для молодих людей прикладом. Щиро вірю, що і в нашої держави, і в нашої області є шанс стати успішними. Головне – його не втратити!
Олександр Черевко, депутат обласної ради, екс-голова облдержадміністрації, в.о. ректора Черкаського національного університету ім. Богдана Хмельницького
* ексклюзивний коментар «Прочерку»
