Вернидуб: Як назвати тих, хто обкрадає померлих?

Все думала, як почати. Читаючи, просто уявіть, що це може бути з кожним з нас, або з нашою близькою людиною. Вибачте за певний сумбур та емоції…

Напевно, все по порядку в хронологічній послідовності.

29 січня до мене в гості зайшов, приїхавши з Києва, Дмитро Голосій. Він був радісний від того, що знайшов в столиці роботу – нарешті за фахом, тепер матиме стабільний дохід. Ми говорили-планували, як йому зняти пристойне житло.

Дмитро приїхав в Черкаси в 2014 році, коли Донецьк окупували. Усі його біженські поневіряння за ці роки досягли максимуму, коли влітку його пограбували, забравши все, а головне – ноутбук та паспорт. І саме втрата паспорта закрутила лещата Системи довколо нього, міграційна служба поновити паспорт відмовлялась, СБУ обіцяла допомогти за 300 баксів (адже мала всі Дмитрові документи, бо видавала дозвіл на перетин лінії розмежування, Діма їздив в Донецьк до мами). Життя із довідкою замість паспорта заграло новими фарбами… Приниження чекають таку людину на кожному кроці, при чому свою владу хочуть продемонструвати всі – від чиновника МС до бібліотекаря. В Києві його не пускали в бібліотеку, хоча в Черкаській бібліотеці ім.. Шевченка він був бажаним клієнтом.

Але ось ситуація покращилась, він знайшов роботу програміста (вже працює система послуг таксі, над якою він працював).  Цю ситуацію ми і обговорили, Діма поїхав ночувати в хостел, а на ранок повертався в Київ.

Ранком 30 січня по дорозі на автостанцію на Київ йому стало зле, він купив водички в кіоску, присів на лавочці на зупинці, а за кілька хвилин помер – зупинилось серце. Це все сталось на зупинці автостанції по вул. Гоголя біля центрального ринку (він просто проходив там повз). Чергова автостанції допомагала йому присісти, викликала швидку. Швидка ще намагалась провести реанімацію, але… Дмитру було 47 років.

В таких випадках наступним кроком є виклик поліції. Поліція приїхала. Діму відправили в морг, а речі, які були при ньому, забрали саме поліцейські. На місце події виїзжав слідчий на прізвище Б….

Ми почали шукати Діму 14 лютого, через 15 днів після смерті. Знаючи, що він працює програмістом, ми просто вирішили, що він зайнятий, от і не виходить на зв’язок...

За нашою телефонною заявою до нас додому виїхав патруль, опитали, перетелефонували комусь із своїх і тут же повідомили, що людина із такими даними є в морзі.

15 днів.

Ми одразу почали шукати слідчого, тепер справу вів Руслан Я. Через посередника він повідомив, що не має висновків з моргу, не знає, чи є там ще тіло, і якщо нам цікаво, то ми можемо самі поїхати в морг і подивитись. Ми поїхали, подивились на Діму, побачили висновок – гостра ішемічна хвороба серця.

Наступного дня слідчий був вихідний. Це вже був 16 день після смерті. Ми самостійно через Інтернет знайшли його донецьку адресу та вже підключили людей, які б могли сходити і повідомити родичів, намагались додзвонитись по міському телефону. Потім я вирішила піти і відновити його мобільну телефонну картку, сказавши, що просто загубила телефон. Маючи картку ми б могли прийняти дзвінок від родичів, сподівались, що вони теж шукають Діму.

16 січня ми таки зустрілись із слідчим, який одразу повідомив, що у нього 400 справ, тобто займатись такими дрібницями, як пошук когось, хто є знайомим або родичем померлого він не встигає… Протягом сухої розмови він повідомив нам, що при Дімі була лише ксерокопія паспорта… На моє питання, чи був телефон, він відповідав ухильно, але повідомив, що дав доручення оперативним співробітникам за допомогою телефону знайти близьких. Коли ми повідомили адресу Діминих батьків в Донецьку, то слідчий оголосив процедуру – ми дамо запит в донецьку поліцію, вони перевірять, повідомлять нам…. 17-й день після смерті! А ще слідчий написав нам інструкцію, як забрати тіло з моргу і поховати. Я Руслан лишив нам свій телефон, записав наші, обіцяв терміново все з’ясовувати, телефонувати, а також просив телефонувати йому, якщо будуть новини та питання. І жодного разу ані подзвонив, ані відповів на наш дзвінок. В цей день ввечері до мене додзвонився Дімин брат з Донецьку. На нову телефонну картку.

І тут у мене почалось коло: поліція-морг-прокуратура-ритуальна служба-поліція-прокуратура-поліція-морг-прокуратура-морг…. Субота-неділя-понеділок-вівторок, з ранку до вечора.

Коли 21 числа я на руках мала вже всі документи для поховання та перевезення, зібрала гроші на необхідні покупки, то багато хто не міг в це повірити. Адже ми не мали паспорт померлого, ми не були родичами, та іще багато не…

23 лютого Діму поховали в Донецьку. Його родичі були вражені нашим ставленням і допомогою.

Тепер лірика. Де поділась сумка із його речами? Забрала поліція.

В сумці було кілька тисяч гривень, документ, що посвідчував особу, телефон, старенький планшет. Весь цей нехитрий крам, очевидно, став причиною того, що про смерть чоловіка нікому не повідомили. Один з керівників слідчого відділу заявив  мені, що пошук рідних в подібних випадках не прописаний…

А людського у них нічого немає! А в розмові із прокурором цей поліцейський так і сказав, що Діму б спалили, як непотрібного за кілька днів! Вглядаючись у документи в папці з Дмитровою справою, цей чоловік також сказав, що поліція – це не бюро знахідок, щоб шукати речі, які загиблий, можливо, просто загубив… Ще одна деталь, до речі: ще в п’ятницю 16 лютого, коли ми вперше були у слідчого, він не мав документів з моргу навіть, а у вівторок 21 лютого справа вже була закрита! Вміють, коли їм треба! (((

Я не маю іншого пояснення, крім того, що Дімині речі були вкрадені поліцейськими, а щоб крадене не пекло, то нікому про смерть і не повідомляли. А чим ще можна таке пояснити? При померлому був телефон, достатньо було набрати кілька останніх номерів – одним з них був мій номер телефону. Можна підзаряджати телефон і дочекатись вхідного дзвінка. Це ж не вимагає надзусиль, не потрібно робити запити, оформлювати документи – просто натиснути одну кнопочку!  У мене до цих пір холонять та тремтять руки, коли я уявляю, як близька людина лежить самотня в морзі стільки днів… А що ми б відчули, якби рано чи пізно знайшли б його вже спаленим та закопаним деінде.

Йти шукати його речі по ломбардах я не стану. Але заяву на мародерів напишу. Бо як ще називається той, хто обкрадає померлих?

Наталія Вернидуб, митець, активістка