Напевно всі журналісти хоча б раз потрапляли в ситуацію, коли їхній текст хтось передруковує без будь-яких посилань. Власне, поняття «авторське право» в Україні - то щось химерне, надто якщо йдеться про публікації в Інтернеті.
Тож і цього разу все ніби було звично і прогнозовано - сайт «Послезавтра» передрукував мій давній текст про відомого художника Миколу Теліженка. Матеріал я писала для однієї обласної газети, а потім надрукувала на Хайвеї. Аж тут випадково натрапляю на цей матеріал, але перекладений російською мовою та із заголовком «Президент геральдики» (очевидно, «перекладачі» не знали, як перекласти слово «витинанка» і вирішили, що «геральдика» є його синонімом). Пишу листа редактору сайту, погрожуючи судовим позовом. Через кілька годин отримую відповідь, яка складається із одного слова - «оновлено» і посилання на текст. Цього разу текст уже українською, є посилання на мене і на Хайвей. Щоправда, лишилася дивна тема - «бытовка дачная», і в тексті є абзац російською про те, що в Теліженка є не дача, яку йому подарував Данило Нарбут, а «бытовка дачная» (причому ця «бытовка» клікабельна і боюся помилитися, але, очевидно, текст передруковувався тільки заради того, щоб хтось клікав і переходив на якийсь будівельний сайт). Але я махаю на це рукою, бо проглядаю сайт і розумію, що більшість його контенту складається із матеріалів різних відомих ЗМІ, які передруковуються без посилань. Якщо йдеться про тексти, написані українською мовою, то «Послезавтра» їх обов’язково перекладає російською. От, наприклад, на «Українській правді. Життя» з’явився матеріал Олега Коцарєва про незвичні музеї України. Відразу ж «Послезавтра» переклав текст російською і передрукував, не вказуючи ані автора, ані видання.
Я б забула про цей випадок, якби ввечері на мою поштову скриньку не прийшов інший лист. Писала юристка Наталя. Власне, подаю її писанину без змін:
«Здравствуйте К нам обратились наши коллеги с просьбой разъяснить об авторском праве в интернете. Авторское право в интернете определяется наличием 100 уникального текста по копипаст ли адвего плагуатис которые первым проиндексировано Поисковиком. Перевод же текста является авторской работой переводчика. И в то же время Вы не сможете Доказать свое авторство, если текст статьи 100 % уникален у того кому хотите предъявить претензию при любых условиях. В этом случае суд принимает сторону того за кем 100 уникальный текст. Ваши претензии беспочвенны
Наталия Бахмат, юрист Ньюс Юкрейн Корпорейшн».
Чесно - я не збиралася подавати до суду. Маю купу інших важливих справ, замість того щоб вчити нерадивих журналістів поважати свого читача і колег. Але зараз мені справді стало цікаво - якщо хтось візьме текст, перекладе його за допомогою перекладача в гуглі російською і вважатиме, що здійснив «авторську роботу», то невже справді немає жодних шансів довести своє авторство в суді? Я ж не писала про «бытовку дачную»)))))
Вікторія Кобиляцька, журналістка з Черкас
*пост з персонального блогу на "Телекритиці"
Коментарі
Шановна, Анна, прес-реліз не є обєктом інтелектуальної власності згіднор ЗУ про авторське право та суміжні права. Хто знайомий з його змістом, то зрозує наступне: хібащо ви докажите в судовому порядку, що Ваш прес-реліз має ознаки незвичайної прес-інформаціЇ. Про звичайну та незвичайну прес-інформацію в українському законодавстві нажаль більше не зустрічав інформації.
Тут тільки журналіська етика. Мені здається, що згідно українського законодавства субєктом авторького права тут може бути те виданняжурналіс т, що його першим передрукував, видаливши слово прес-реліз, контактну особу і т.п.
Про унікальність тексту - це все повна туфта, на якій помішані інтернет-працівники, для них plagiatus - панацея від усіх правових ризиків, хоча це зовсім не так!
Стрічка RSS коментарів цього запису