Слєпцовський: Стояв серед поля вітряк-богатир…

Є на Смілянщині унікальний історичний об’єкт, який видно щоразу, коли їдеш у напрямку Києва або ж, навпаки, коли в’їжджаєш на Смілянщину з боку сусіднього Городищенського району. Та й знаходиться цей об’єкт на межі цих двох районів, на околиці села Теклине. Це – вітряк, поставлений тут на початку минулого століття, 1907 року, місцевими селянами Маньками. До речі, нащадки цього роді досі живуть у цьому селі.

Якщо дивитися на цей вітряк з траси, то здаля все сприймається доволі непогано, навіть красиво, естетично. Так і хочеться під’їхати ближче, зупинитися, роздивитися з усіх боків. Мабуть, хтось так і робить. Може, хочеться під’їхати сюди іноземцям, де вміють берегти й цінувати подібні пам’ятки старовини. Не сумніваюся у тому, що багатьом з них неодмінно захочеться, коли в Смілу приїдуть учасники міжнародного етнографічного фольклорного фестивалю, згоду на проведення якого нещодавно вдалося отримати завдяки нашому нардепу пану Сергію Рудику. Що показати гостям, як не отакий старовинний вітряк? Хіба що наші оспівані на весь білий світ, прокляті усіма водіями дороги, баюри?

Сьогодні, повертаючись з Корсуня-Шевченківського, сповнені позитивних емоцій та вражень від знайомства з тамтешнім замком і парком, ми під’їхали до цього вітряка. Те, що ми побачили, викликає одне-єдине запитання: невже це не бачать керівники району, місцевої територіальної громади? Невже у них не здригається душа і не болить серце за те, що цей історичний об’єкт, який міг би стати гордістю Смілянщини, однією з місцевих «фішок», стоїть бездоглядний, сплюндрований, всіма забутий?..

Утім, не всіма. Ось бачимо сліди багаття: у лічених метрах від дерев’яного вітряка. Неподалік валяються друзки: помітно, що палили щось з того, що було частиною самого вітряка. Може, смажили шашлики? Чому б і ні? Навіщо шукати дрова, коли вони поруч: бери, ламай і пали.

Металева вісь давно зникла, вирло лежить напівзгнилим… Стоїть серед поля колишній трудар-вітряк нікому не потрібним, всіма забутим. Ані таблички, ані огорожі, ані порядку. Будь-який заїжджий покидьок, будь-яка необережність – і він буде назавжди знищений. Або просто завалиться під напором вітрів, які як колись, так і тепер вирують посеред полів і добре знають, що цей богатир нині перетворився на немічного старого, якого штовхни легенько – і його немає. Невже нам цього хочеться?..

Олександр Слєпцовський, журналіст

* Допис у "Фейсбуці".