76 років тому, під час ІІ світової війни хутір Буда було знищено. 18 червня 1943 року німці увірвалися на хутір і спалили його. 82 жителів було розстріляно, інших вивезено до Німеччини. Це перший випадок серед сотень аналогічних в Україні, коли було ліквідовано ціле поселення.
Ще 17 червня німці оточили хутір, а 18 числа стали виганяти всіх з дворів на колгоспний двір. Перед тим, як вийти з двору, господар повинен був розв’язати худобу, відкрити хлів. Зібравши людей на колгоспному дворі, дали вказівку поділитися. Частину мали вивезти до Німеччини, а частину, сказали, лишать. Мало хто хотів потрапити в ту далеку Німеччину.
Але тих, хто таки зголосився їхати, забрали в вантажівці до Кам’янки. Там мало не розстріляли, бо ніде було там жити, не було передбачене харчування. А це більше 150 осіб. Зрештою підігнали два вагони і когось забрали до Німеччини ,а когось до Австрії.
Решту, хто лишився на хуторі, взяли під конвой та повели сільською вулицею вниз. Ще коли йшли по селу, то дехто з селян жартував. Не думали, що ось так просто можуть людей розстріляти. Але коли звернули з села в ліс, то таки відчули люди, що щось недобре. Один дядько підмовляв іншого до втечі. Це почув поліцай і кивнув чоловіку, мабуть, намагаючись когось таки врятувати. Дядько штовхнув поліцая на німця, що йшов поряд, сам шмигнув в кущі. По ньому вистрелили, але не влучили. Лише пробили полу піджака. Поліцая послали шукати селянина. Той побачив у хмизі ноги, але звелів їх сховати. Таким чином той дядько врятувався.
А всіх інших привели неподалік Дуба Залізняка і розстріляли. Навіть не пошкодували немовля, хлопчика, що нещодавно народився. Всього 82 місцевих мешканці, четверо військовополонених, троє пасічників, що стояли тут неподалік з пасіками. Всіх знищили.
Троє діток, підлітків, не ночували тієї ночі вдома, а ночували на сіні. Діти, імовірно, злякалися, коли усе почалося і перебігли в погріб. Та німець це помітив, підійшов і вкинув 2 гранати…
Кілька днів після того була охорона хутора, його не пограбували, не спалили. Вже згодом прийшли жителі навколишніх сіл і розібрали худобу, яка бродила негодована. Також люди знайшли цю братську могилу. Поставили дубового хреста. Згодом знайшли тих дітей, що загинули в підвалі від гранати і підховали тут.
Нині дві очевидиці тих подій живуть у сусідніх селах – Медведівці та Мельниках.
Чому так сталося? У радянські часи було багато інсинуацій, що це помста за діяльність радянських партизан. Та ми досліджували це питання, на жаль, партизани тоді ще тут не діяли. Перший бій партизан тут відбувся лише за два місяці після трагедії.
Інша версія – що розстріляли людей за діяльність похідних груп. Так, тут були похідні групи. Вони стояли табором ,приходили в село, наймались на заробітки. Партизани згадують, що до них приходили три посланці від упівців, хотіли домовитися разом воювати проти німців, але перемовини не відбулися. Тоді загін упівців зібрався і пішов в бік Чорного лісу, де зіткнувся з радянськими партизанами, відбувся бій, тоді вони пішли в бік Кременчука і Дніпра.
Наступний табір тут був вже у жовтні.
То в чому ж справжня причина такого знищення хутора? Я думаю, все досить банально. 1943-й рік. Німці відступають, стають досить жорстокими і в цей час в червні в Холодний Яр закидають десантні групи, які мали на меті той люд, що бродить, організувати в бойові загони, що згодом, втім, і було зроблено. Одна з таких груп потрапила до німецьких загарбників. І це могло їх підштовхнути знищити хутір.
Звісно, і це можуть бути лиш мої здогади. Так чи інакше, але хутр було жорстоко знищено. Згодом іще поряд декілька хуторів знищили. У той час там і потрапив під роздачу один з загонів упівців, бо на той момент на хуторах не могло проживати до тисячі осіб. Місцеві згадують, що «були чужі люди, які воювали проти німців».
Нині тут висадили 89 яблунь у честь загиблих. Встановлений тут і знак, і хрест. Останній довгий час не хотіли встановалювати місцеві, бо були налаштовані прокомуністично. Але врешті вони дали згоду активістам на встановлення хреста. Ми переконані, що в братській могилі лежить багато християн.
Тож вшануємо полеглих хвилиною мовчання і молімося за те, щоб був мир на нашій землі.
Богдан Легоняк, завідуючий філіалом НІКЗ "Холодний Яр"
* з розповідей українським журналістам під час прес-туру Чигиринщиною
