реклама
5TV
Пам'ятник зняли, бо нинішню директорку школи обурило фото на ньому, інформує газета «Вечірні Черкаси».
Хата директорки школи понад 100 років тому проектувалася як панський маєток

Хата директорки школи понад 100 років тому проектувалася як панський маєток

У Цибулеві Монастирищенського району поліція кілька днів шукала надгробний пам'ятник колишньої вчительки Тетяни Годи. Він зник із сільсько го кладовища.

– Тетяна Іванівна померла багато років тому, – розповідає колишня учениця покійної, 57-річна Любов Приставська. – Вчителька не пережила смерть доньки Світлани. Ту  знайшли мертвою на якійсь будові. Загинула за загадкових о обставин. Після смерті доньки Тетяна Іванівна не захотіла далі жити. Перестала їсти й пити. Померла на сороковий день. Їх поховали поруч. Поставили пам'ятники. Якось я йшла кладовищем і помітила, що пам'ятник учительці ось-ось розколеться. Він був із кам'яної крихти, й туди почала затікати вода. Стало дуже шкода Тетяну Іванівну. Вона була нашою улюбленою вчителькою: дуже гарна, охайна, з модною зачіскою, інтелігентна, сучасно одягнута. Родичів у Цибулеві в неї не було. Коли ми з однокласниками зібралися на святкування 40-річчя нашого випуску, хтось запропонував поставити вчительці пам'ятник. Зібрали класом більше 10 тисяч. Зверталися й до теперішніх учителів, але вони відмовилися допомагати. З одного боку пам'ятника вибили портрет улюбленої вчительки, а з іншого – фото нашої старої школи. Ми її закінчили в 1977 році, а у 1982 в селищі збудували нову школу.

Зі старої школи зробили лікувально-трудовий профілакторій для алкоголіків.

Перша спроба встановити пам'ятник виявилася невдалою.

– Майстри приїхали на цвинтар і випадково встановили надгробок на могилі доньки Тетяни Іванівни – Світлани, – каже однокласниця Приставської Леся Ткаченко. – Мабуть, прочитали прізвище й вирішили, що то вона. Коли побачили помилку, то попросили їх переставити. Раз так сталося, то ми вже й упорядкували могилу доньки. Це ще обійшлося нам у 5 тисяч гривень. Однак грошей не шкода, коли ми чули похвали односельців. Люди казали, що ніколи такого не було, щоби колишні учні ставили пам'ятник своїй учительці. Буквально все село говорило про нас.

Однак за кілька днів пам'ятник зник.

– Мені подзвонила мама й сказала, що пам'ятника Тетяні Іванівні вже немає, – каже Ткаченко. – Я не повірила своїм вухам. Кажу, що цього не може бути. Виявилося, що пам'ятник не сподобався нинішній директорці Ользі Ковальській. Її син із чоловіком зняли його й кудись повезли. Виявляється, директорка приватизувала колишню школу й перебудувала її під власний будинок. Коли побачила на пам'ятнику фото свого будинку -– обурилася. Почала від нас вимагати демонтувати надгробок і вибити на ньому інше зображення. Чи книжки, чи зошити. Ми відмовилися. Вважаємо це середньовіччям якимсь. Фото старої школи є в Інтернеті, й кожен охочий може його знайти. Якщо директорці не подобається сучасне фото школи, то ми знайшли старе, архівне. Однак вона вперлася і не хоче йти на компроміс. Ми написали заяву в поліцію. Хай тепер відповідає по закону. Найгірше, що Ольга Михайлівна теж закінчувала цю школу. Вона не приїжджа, а все життя жила в нашому селі. І ось таке вчудила. Якась дивна логіка. Тепер виходить, якщо мені не сподобається чийсь пам'ятник, то я піду на кладовище й викорчую його?

54-річна Ольга Ковальська заперечує свою провину.

– Я працюю 35 років педагогом. Із них 15 – директором школи. Три скликання обирають депутатом районної ради. Очолюю там комісію з питань освіти. Але такої ганьби зі мною ще не було. Мій батько помер рано, й мама не змогла забезпечити нас житлом, – плаче. – Із приміщення старої школи зробили лікувальний заклад для алкоголіків. Згодом і вони звідти з'їхали. А потім селяни почали розтягувати школу по цеглинці. Праве крило частково й розібрали. Я підійшла до директора цукрозаводу. Попросила передати це приміщення мені. Він подивився документи. Каже, паперів немає, будинок у нас на обліку не стоїть. Мені дозволили його приватизувати. Ніхто нам із чоловіком не допомагав його реставрувати. Власноруч купували матеріали, тягали цемент на другий поверх. Відремонтували три кімнати. Одну центральну і дві в лівому крилі. Тут виросли наші діти.

Ольга Михайлівна продовжує схлипувати.

– Якось подзвонила до мене Приставська. Попросила вчителів скинутися на пам'ятник Тетяні Годі. Я запитала думку колективу. Люди відмовилися. Кажуть, ми з цією людиною ніколи не працювали й не знаємо її. Потім я почула, що Тетяні Іванівні встановили пам'ятник. Але буквально з наступного дня до мене почали ходити люди. Кажуть: «Олю, а ти знаєш, що на пам'ятнику зображена твоя хата?» І так після кожного похорону. Мовляв, двері нові і навіть твоя супутникова антена. Мене аж покоробило. Це містика якась. Я боюся таких речей. Останньою краплею стала думка дітей. Вони приїхали й кажуть:

– Мамо, як ти могла таке допустити?

Ковальська пішла до майстра, який установлював пам'ятник.

– А він мені ще з порогу каже: «Винен я, що вибив на пам'ятнику ваш будинок. Там же люди живуть!» Але його жінка запропонувала компромісний варіант. Каже:

– Як ми їхатимемо повз, то знімемо цей пам'ятник. Виб'ємо на ньому квітки, книжки й зошити.

Так і зробили. Я уяви не мала, коли вони його демонтували! Раптом мене викликає начальник поліції. З порогу каже:

– Ну, розказуйте про цей скандал.

Я спочатку подумала, що йдеться про бійку в школі. А воно про пам'ятник. Вислухав мене й каже:

– Ольго Михайлівно, ви ні в чому не винні. До викрадення ви непричетні. Пам'ятник не пошкодили. Тобто факту вандалізму нема. Зараз до вас прийдуть наші оперативники, візьмуть покази.

За годину до мене прийшло четверо поліцейських. Із них двоє – мої випускники. Допитували мене, ніби останнього злочинця, – знову плаче.

Пам'ятник Тетяні Годі досі не встановлено. Він зберігається в поліції як речовий доказ. Ольга Ковальська боїться, що справа на цьому не закінчиться.

– Мені казали учні цього класу: «Якщо хтось із нас, не дай, Боже, умре, то на його пам'ятнику обов'язково виб'ють фото твоєї хати».

Будинок Ольги Ковальської звели в 1914 році. Раніше там була контора цукрозаводу, а згодом – школа.

Юрій Стригун

Фото з інтернет-сайту "Замки та храми України"

реклама


Інші матеріали по темі:

Коментарі  

 
+8 #3 Абрек 12.10.2017 14:36
Нічого так "хатка" у скромної директорки школи... :o
Цитувати | Поскаржитись на коментар
 
 
+9 #2 Книжник 12.10.2017 12:02
Нинішня директорка убога морально. Не спромоглася поступити по-людськи
Цитувати | Поскаржитись на коментар
 
 
+7 #1 стабилизец 12.10.2017 12:00
а в лечебнице для алкоголиков она жить не боицца ? заразная же болезнь :lol: впрочем, после упоминания про депукатство, дальше можно было не писать.
Цитувати | Поскаржитись на коментар
 

Додати коментар

Звертаємо Вашу увагу, що "Прочерк" - це майданчик коректних дискусій!

Цікаві новини звідусіль

Loading...
реклама Хінкалі
реклама
Моніторинг цін
Театр
Loading...