За участь в АТО він нагороджений відзнакою Президента України Петра Порошенка. Та героєм або якимось особливим себе не вважає. Навіть свято День захисника України для нього - звичайний день. Проведе його у рідному селі на Чигринщині у господарських турботах.
На підприємстві Іван працює 9 років. Роботу свою любить, виконує її добросовісно. Ось уже рік він знову живе мирним життям. Після жахіть війни не втратив віри у себе та в свою державу.
- Життя після АТО існує, - говорить Іван. – Багато хто після цього не знає, як жити. А я знаю, чого хочу і що робити далі.
Перші дні в АТО на Донеччині Іван та його побратими провели просто у полі Пригадує, було страшно. Не лише від пострілів та вибухів, а й від нерозуміння, що і як робити, де жити.
- Потім окопалися і все налагодилося, навіть телевізора собі купили, - розподає енергетик. – Матері багато чого не розповідав, аби не тривожити. Кожен із нас намагався себе чимось «підганяти», тобто думати про те, заради чого там. Хтось думав про родину, дітей. Я про своїх пацанів теж згадував у важкі моменти, та здебільшого узагалі намагався не думати. Найбільше розчарування в тому, що для перемоги не вистачає духу у військових керівників, а у хлопців він є. АТО триватиме дуже довго, якщо такими темпами...
Стрес, смерть, холодні бліндажі, старі автівки, які доводилося рихтувати, накази лише «спостерігати»... Після воєнних реалій, зізнається, патріотизму поменшало. Проте, якщо буде потрібно, готовий захищати Батьківщину.
- Коли почалася війна, знав, що рано чи пізно піду. Позвали – пішов, - говорить він. – З почуття обов’язку. Якби не пішов, сам би себе не зрозумів. Тепер я у резерві Збройних Сил України і якщо потрібно буде – знову піду. Якщо не я, то хто?
Про це пишуть на сайті компанії
реклама
