Одну з головних ролей у силовому протистоянні під час переворотузіграв
Після втечі до Росії «глави ЛНР» Плотницького, прозваного самими бойовиками «Коливаном», міністр «МВД ЛНР» Корнет починає розказувати про колишнього шефа і його максимум гидоти: у розповідях фігурують пограбування місцевого населення, вбивства як мирного населення так і «государствєнних дєятєлєй ЛНР», розкрадання гуманітарної допомоги і т.д.
Пощастило не бути звинуваченим у «роботі на укрофашистів» хіба що екс-«генпрокурору ЛНР» Зауру Ісмаїлову, зате їх не уникнули дві жінки з найближчого оточення Плотницького: його «глава адміністрації» Тейцман (на прізвисько «Фіона») та «головна журналістка» Шуркаєва.
Поки у Луганську місцеві ще мріють про те, що «Луганск услишат в Масквє», вулицями міста вже бродять патрулі «оновлених» окупантів з Росії і сусідньої «ДНР», а з Донецька все частіше звучать заклики «прісоєдініть Луганск как мєньшего брата»…Якою ж була місія у цих подіях тих, хто тим чи іншим чином причетний до Черкащини?
Спецпідрозділ «Беркут» під час перевороту в Луганську взяв чи не найактивнішу участь у блокуванні «государствєнних учрєждєній», включно з будівлею обладміністрації, у підвалі якої до моменту втечі в Росію переховувався Плотницький. Нагадаємо: саме співробітниками луганського «Беркуту» у січні 2014 року в Черкасах на площі біля ОДА було побито дуже багато мітингувальників, а також журналістів черкаських, всеукраїнських і польських ЗМІ та навіть випадкових перехожих. Валерія Костюка, який командував «Беркутом», у цій справі досі «розшукує» Черкаська обласна прокуратура. Він же нікуди не подівся з Луганська – і досі так само керує там «Беркутом». Втім, експерти говорять про те, що під час перевороту стати на бік опального «міністра МВД» Корнета його змусило не тільки те, що це –прямий начальник. Бо ще у вересні в ЗМІ «ЛНР» і Росії активно гуляли чутки про те, що Плотницький збирається зняти з посади в.о. «міністра економічного розвитку ЛНР» Олену Костенко, яка «за сумісництвом» є дружиною головного беркутівця Луганська…
Коли на вулицях Луганська вже відбувалися сутички між бойовиками з протилежних таборів – з подачі Росії певний час намагалися зобразити картинку того, що «в Багдадє всьо спокойно» – і активну участь у цьому взяв «народний артіст ЛНР» Михайло Голубович, уродженець черкаської Золотоноші.
У ці листопадові дні Луганський драмтеатр, де Голубович – на посаді худрука, ставив спектакль «Сузір’я гончих псів», причому… українською мовою. У чому секрет звучання української мови на сцені в «столиці» окупованої «республіки»? На афішах у Луганську було зазначено, що спектакль за твором Костянтина Сергієнка поставлено «мовою оригіналу». От у цьому якраз і прихована розгадка такої «поблажливості» до мови українців. Бо насправді автор твору «До свидания, овраг!», за яким зроблена постановка, Костянтин Сергієнко – етнічний росіянин, уродженець російського Сталіногорська (нині – Новомосковська), який усе життя писав виключно російською (!) і якби був живий, то був би дуже здивований такому трактуванню свого твору. Просто алегорична мова в ньому про бездомних неприкаяних псів, які живуть у канаві на околиці міста – тому Голубович і спробував зробити уявною «ареною подій» спектаклю Україну, а не Підмосков’я, про яке насправді писав Сергієнко…
А в цей час із «столиці» сусідньої самопроголошеної «республіки» за подіями у Луганську уважно спостерігав «глава футбольної федерації ДНР» корінний донбасець Ігор Петров, який перед самою Революцією Гідності був головним тренером ФК «Славутич» у Черкасах. Не те, щоб Петрову сильно цікава була політика. Просто «футбол» Донецька після того, як ФК «Шахтар» перебрався до Львова, звівся до поєдинків на рівні дворових команд і єдиними «міжнародними» зустрічами з футболу у «ДНР» називали ігри з суміжною «ЛНР» та «збірною» Абхазії, відторгнутої від Грузії. На «Донецьк-арену» заборонив потикатися Рінат Ахметов – тому грають на старих, напівзанедбаних стадіонах. А якщо «ЛНР» приєднають до «ДНР», то з «міжнародних» матчів залишаться тільки покатушки м’яча з абхазцями…
реклама
Коментарі
Їх хоч іноді мучить совість за те, що зрадили Україну?
Стрічка RSS коментарів цього запису