У смілянки в хаті живе більше 100 собачок та котиків

Тетяну Яківну Клочко знає вся Сміла. І зимою, і влітку за будь-якої погоди вона стоїть поблизу колгоспного ринку, роздає кошенят і цуценят, просить грошей, щоб прогодувати своїх вухо-лапо-хвостих підопічних. Вона завжди порадить, як вилікувати пухнастика, чим годувати, як доглядати, допоможе кожному підібрати собі до вподоби чотирилапого друга.

Вона добре розуміє характер і мову тварин.

– Зараз у мене в хаті живе більше ста собачок та котиків, - розповідає Тетяна Клочко кореспондентові Сміла.UA. - Тих, що постійно живуть – десь 40 -45. Я їх не рахую, тільки по їжі бачу, скільки кому треба. І приблизно 50 котиків і собачок, яких підкидають або приносять люди, щоб я роздала. Щодня мені треба заробити мінімум 150 грн їм на харчування. Літом буває легше, людей більше ходить, копієчку якусь мені кинуть. Взимку мені дуже важко. Тварин доводиться забирати в хату, бо у холодному сараї вони мерзнуть. А підключити туди опалення – дуже дорого, ви ж знаєте які страшні зараз платіжки приходять, - зітхає Тетяна Яківна.

І собачки, і котики у мене дружно живуть, не сваряться. Вони ж не голодні, у теплі, в добрі. Відчувають, що їх люблять, тому й самі між собою живуть у злагоді.

У мене в хаті диван розкладений, так я не можу нормально спати, протягнути ноги, бо там кругом калачиками скрутились коти і собаки. А раз сниться, що на грудях бетонна плита лежить. Прокидаюсь – а то на мене вилізли десять собачок і сплять собі. Вони всі такі хороші. Але через них у мене вдома постійно багато роботи, постійне прибирання… Та я не скаржусь, тому що вважаю, що саме тварини тримають мене на цьому світі.

Я їх рятую, а вони – мене

Кілька років тому я отримала черепно-мозкову травму, була паралізована, не діяли руки й ноги. Тоді у мене жили дві киці Бєлка і Фєня. Вдень син піде у школу, мама - на роботу, а я лежала одна, інвалід. До мене приходили ці дві кішки і вилизували руки й ноги. Спочатку мені було боляче, неприємно, я проганяла їх. А потім помітила, що мені стає краще. Через півтора місяці такого лікування я почала підніматись, тримати чашку, потім встала, почала ходити, сама йшла на процедури у лікарню Семашко. Першим поштовхом для повернення до життя стали мої киці.

Пізніше сталося велике горе. Помер мій син. В цей час мені не хотілося жити, я лежала і не могла нічого робити. Але тварини підняли мене. Горе - не горе, хочеш - не хочеш, а мусиш до них піднятись, нагодувати, прибрати… і так постійно рухаєшся, відволікаєшся від свого горя, забуваєш про свої травми.

Я давно хворію. І багато хто з таким діагнозом, як у мене вже померли. Лікарі мені кажуть, що завдяки своїй місії я досі живу. Я постійно з ними – з моїми підопічними котиками і собачками. Я їх рятую, а вони – мене. Тільки вони тримають мене на цьому світі.

Смілянська влада не дбає ні про людей, ні про тварин

Щомісяця у мене йде близько 4 тис. лише на їжу. А ще потрібні гроші на лікування, на операції для тварин, на миючі засоби, на комуналку… У мене постійні борги за ліки для тварин. Спасибі ветлікарям, які йдуть мені назустріч і дають медпрепарати в борг.

Колись давно я зверталась за допомогою до владних структур. Але мене ніхто не розуміє. У них відповідь одна: а нащо вам ті собаки потрібні? Візьміть і повідпускайте їх. І ще приходять то екологи, то ще якісь держслужбовці і перевіряють, чи є у мене є дозвіл, щоб тут стояти… Чи плачу я податки з того, що продаю? А що я вторговую? Мені ж усіх тварин погодувати треба… Купити дозу для щеплення, від сказу… Одна доза майже 200 грн коштує, а їх по дві треба для кожної тварини. А щоліта через мене 150 собак проходить. Тож допомога мені дуже потрібна.

Хто ж попіклується про братів наших менших?

Зараз такий час, що і людям жити важко. Що вже казати про тварин! Але ж хто про них потурбується? Особливо взимку, коли холодно і голодно… Щоб якось допомогти своїм підопічним, взяла участь у проекті СТБ, у передачі, де здійснюють мрії. Телевізійники обіцяли допомогти втілити мою мрію – побудувати хороші вольєри для собак. Я хочу зробити хороше житло для тварин, вивести їх із хати...

Образливо, коли люди не розуміють мене. Ображають, обзивають… Боляче бачити, як дорослі й діти знущаються з тварин, не люблять братів наших менших. Я б хотіла, щоб у Смілі нарешті створили хороший сучасний притулок для собак і котів, щоб всі жили у достатку, мирі й злагоді – і люди, і тварини.