Американський хлопчик-волонтер допомагає воїнам АТО

Цими вихідними в Смілі побував цікавий хлопчина Данило Грейвз із Америки. Він мандрує разом з мамою Україною. Уже відпочивав у дитячому виховному таборі на Донеччині і в католицькому у Львові.

Захотів побачити й Черкащину, про яку знає, що тут народився Тарас Шевченко і Богдан Хмельницький, а також знаходиться славнозвісний Холодний Яр, який неодноразово народжував борців за волю Україну. Звідси пішло і відоме уже на весь світ вітання „Слава Україні!”, яке дуже дратує наших ворогів.

Данило теж так вітається до українців у США і в Україні. Для нього ці слова наповнені глибоким змістом. Він живе у змішаній родині: його батько Кен американець англійського походження, а мати Ірина – українського. Однак Данило почувається українцем, знає українську мову і вже настільки вплинув на батька, що і той став дуже небайдужим до України.

Хлопчину знають чимало наших захисників на Донеччині. Адже коли йому мало виповнитися 10 років він, запрошуючи гостей, вказав у запрошенні таке: прошу подарунків не купувати, приносьте гроші на допомогу Українській Армії. Те, що зібрав, передав капелансько-волонтерській команді військового капелана УПЦ КП Костянтина Холодова. На ці гроші було придбано автомобіль-позашляховик для 1-го батальйону 30-ї окремої механізованої бригади. Звісно, машину назвали „Данилко”.

І це не була одноразова допомога. Хлопчина збирав гроші і передавав їх у волонтерську ініціативу „Львівський Лицар” на придбання нашим воїнам приладів нічного бачення й іншого і різноманітного обладнання.

Варто наголосити: Данилко цілком сучасний американський хлопчик. Його улюблений шкільний предмет – математика, він займається кунг-фу, плаванням, гарно малює і любить музику. Але… як сам каже: „Житиму в Донецьку, буду священиком і у мене буде велика родина”.

Тож історія американця Данила Грейвз – то історія небайдужості, патріотизму та відданості своїй (нехай і далекій) Вітчизні. Він живе в місті Лорел штату Меріленд, але щороку їздить в Україну, де у нього вже багато друзів. Його гасло: війна стосується всіх, а перемога залежить від кожного. На думку Данила, треба бути у всьому чесним перед собою. Тому  не розуміє, як можна послуговуватися на офіційному рівні мовою окупанта і загарбника. Як можна у крамницях і кафе цією мовою робити написи на товарі. Тому він відразу вийшов з     у Смілі, бо побачив, що на тістечках там написано… І більше до крамниць у Смілі не заходив. А загалом місто йому сподобалося. Мабуть тому, що йому лише 13 років. Тобто він у такому віці, коли світ бачиться кращим, ніж у зрілому віці…

Олександр Вівчарик