«Рівняння на героїв!» – пролунала команда, і прикордонники Навчального центру Держприкордонслужби, що в Оршанці під Черкасами, пройшли маршем повз труни із загиблими товаришами. Поруч стояли матері й жінки. Вони плакали й просилися до любих синочків і чоловіків у домовини...
Багряні журавлі
Передати атмосферу прощання неможливо, тож ми й не будемо намагатися цього робити. Спробуємо лише викласти подієвий бік того, що відбулося сьогодні в Оршанці.
Виступали представники командування Навчального центру, керівники області, ветерани прикордонної служби. Митрополит Черкаський і Канівський Софроній відправив за загиблими поминальну літію. Разом із ним співслужили представники інших православних церков – цього дня між ними не було розбіжностей у поглядах.
– У Росії кажуть, що ми – їхні рідні брати... Нема прощання тим, хто відправляє до нас, братів, воювати... Тим, хто це благословляє... І тим, хто пропагує страшну брехню Путіна, – сказав митрополит Софроній. – Люди розділилися. Люди стали ненавидіти один одного. А ця ненависть народилася із бажання повернути назад імперське правління Росії. Нам, як ніколи, необхідно мати єднання, слідкувати за тим, щоб поменше було зрадників, тих, хто, живучи в Україні, ненавидить нас, українців. Господь нехай упокоїть душі загиблих воїнів. Я вірю, що Господь вселить їх у Царство Боже, тому що вони поклали свої душі за нас, за нашу волю, за наше життя, за наш спокій. Дай, Боже, сили рідним перенести біль утрати. Але нехай вони знають: загиблі моляться за вас перед Богом! Помолимося й ми за них. А нам нехай Бог дарує сподівання на те, що Україна буде вільна, ніколи не переможна! Слава Богу! Слава Україні! Слава нашим героям!
Голова облдержадміністрації Юрій Ткаченко повідомив, що кожного із загиблих буде посмертно нагороджено медаллю «За заслуги перед Черкащиною». Крім того, обласна влада запропонувала міській назвати іменами загиблих героїв вулиці Черкас.
– Це – справжні герої, і я вважаю, що вулиці, які мають комуністичні назви, треба назвати іменами героїв нашого часу, – зазначив Ткаченко. – Втраті близької людини ніякими словами не зарадиш. Нічим не зарадиш. Але наше завдання забезпечити ці родини, дітей загиблих усім необхідним.
Як зазначив кореспондентові «Прочерку» начальник управління з роботи з персоналом адміністрації Держприкордонслужби полковник Сергій Демків, родини загиблих прикордонників залишаться жити в Оршанці. Якщо вдови бійців забажають, їх буде працевлаштовано в Навчальному центрі Держприкордонслужби.
Голова Черкаської обласної ради Валентина Коваленко висловила журналістам те, що, напевне, відчував кожен учасник страшного дійства:
– Таке враження, що все відбувається в якійсь нереальності, – сказала Валентина Михайлівна. – Не віриться, що це відбувається у нас в Україні, в нашій області. Кілька місяців тому, після кількох днів роботи головою обласної ради, мені довелося в Оршанці проводжати хлопців для охорони кордону. Тоді в мене на очах були сльози. Зараз їх немає. Є тільки розгубленість: чому так трапляється? Хочеться уявити, що ми просто зустрічаємо дітей, які відбули свою місію і повернулися. Благополучно повернулися. А не в трунах. Не цими багряними журавлями... Дай, Господи, щоб такого більше не траплялося.
Як усе відбувалося
Виконувач обов’язків начальника Навчального центру полковник Ігор Павлов розповів кореспондентові «Прочерку» про те, як відбувався той фатальний бій у Маріуполі. Ми передаємо його слова, зберігаючи стиль по-військовому чіткої мови:
– Вони прямували для проведення планової ротації та доставки матеріальних засобів у наше угруповання, що розміщене в Донецькій області для закриття державного кордону, – розповів полковник Павлов. – У Маріуполі в районі заводу «Азовсталь» на мосту, на відкритій місцевості, потрапили в засідку терористів. Таке враження, що їх чекали. Дуже грамотно було обране місце для засідки і позиції для снайперів.
По колоні було зроблено три постріли з гранатометів. Один постріл з гранатомету влучив у автомобіль, який рухався з військовим майном. У кабіні перебували службовець (водій) Олександр Островський і прапорщик Володимир Гречаний. Островський одразу загинув, а Гречаний ще боровся за життя і помер на операційному столі в Маріупольській міській лікарні. Його серце запускали двічі. Втретє запустити не вдалося...
Прикордонники розосередилися для того, щоб захищатися. По них працювали снайпери. За нашими даними, снайперів могло бути троє, – продовжує розповідь полковник Павлов. – Майор Микола Зайцев і старшина Сергій Єпіфанов загинули від снайперських куль, коли переміщувалися до укриття. Це точно були снайпери – тільки вони стріляють точно в голову.
Майор Віталій Вінниченко був у машині, що рухалася у хвості колони. Куля влучила йому в бік, під бронежилет, у незахищену зону під рукою. Як сказав лікар, куля була розривна – розірвало печінку.
Бій тривав близько півгодини. Потім на допомогу підійшли підрозділи Національної гвардії та прикордонники. Територію «зачистили», але терористи на той час уже пішли. Даних про їх затримку в мене немає, – зазначає полковник Павлов. – Також було 8 поранених, але їхньому життю ніщо не загрожує. Зараз вони лікуються у клінічному шпиталі Держприкордонслужби в Києві.
Ціною життя наших хлопців колона дійшла до визначеного пункту. Сьогодні вона вже у безпечній зоні. Військовослужбовців, які три місяці чекали на заміну, я сьогодні ввечері вже чекаю вдома, – завершив розповідь полковник.
Усі п’ятеро хлопців уже по кілька років мешкали в Оршанці. Вони – досвідчені прикордонники, й уже не один раз перебували в місці проведення АТО. Майор Микола Зайцев родом із Комсомольська Полтавської області, майор Віталій Вінниченко – зі Жмеринки Вінницької області, службовець Олександр Островський – з Узина Київської області, прапорщик Володимир Гречаний – із Вознесенська Миколаївської області. А старшина Сергій Єпіфанов – із Золотоніського району Черкащини...
Справжній хлопець із Золотоніщини
Про Сергія Єпіфанова сільський голова Віктор Назаренко говорить із тремтінням у голосі.
– Я був у Сергія учителем історії, – розповів «Прочерку» Віктор Іванович. – Він був звичайним пацаном. Учився нормально. За свої вчинки завжди вмів відповісти. Був справжнім хлопцем!..
Старшина Сергій Єпіфанов, який назавжди залишиться 31-річним, народився в селі Львівка Скориківської сільради Золотоніського району. У батьків Сергій був єдиним сином. Мама Наталія Миколаївна тривалий час працювала в Італії – заробляла сім’ї Сергія на квартиру. Батько Петро Вікторович працював механізатором.
Як розповів сільський голова, після закінчення школи Сергій Єпіфанов вирішив стати прикордонником. Поїхав до Оршанця, де дослужився до старшини. Служба йому подобалася...
Як видно зі сторінки Сергія в соціальній мережі «Однокласники», яку Сергій востаннє відвідав у день своєї загибелі, його старша донька Яна успішно займається айкідо.
– У Сергія Петровича залишилася дружина Лілія і дві доньки – 9-річна Яна та 2-річна Лана, – розповіла «Прочерку» секретар Скориківської сільської ради Тетяна Скорик. – Сергій із дружиною та дітьми постійно приїжджали на вихідні до батька в село, допомагали йому...
Сергій Єпіфанов – третій військовослужбовець із Черкащини, який загинув під час АТО на Донбасі. 2 травня у Слов’янську було збито вертоліт майора Олександра Сабади, який родом із Мошен. А 22 травня під час переправи через Сіверський Донець поблизу Рубіжного на Луганщині загинув сержант із Тального Сергій Ярошенко.
Голова облдержадміністрації Юрій Ткаченко обіцяє, що родина жодного з загиблих не залишиться забутою.
– Для сім’ї Сергія Єпіфанова обласна рада виділяє 50 тисяч гривень, – повідомив журналістам голова облдержадміністрації Юрій Ткаченко. – Меценати також виділяють кошти для цієї родини. Я зустрінуся з сім’єю Сергія Петровича, щоб з’ясувати, яка допомога, крім грошової, ще потрібна...
реклама
Коментарі
Стули пельку, Oculus Rift! (модераторе, не поправляй - все літературно і надзвичайно м'яко по відношенню до цього к...лорада!)
Стрічка RSS коментарів цього запису