– Новообраного митрополита Київського і всієї України Онуфрія (Березовського) вважають «промосковським ієрархом». Чи поділяєте Ви цю думку?– Так вважають політики. Ті, які далекі від віри, які не розуміються на церковних справах. Користуючись нинішнім моментом, у політику прийшло багато малограмотних людей. Їм варто було б спочатку навчитися мистецтву вести політику, а вже потім втручатися у життя церкви. Такі «політики» пишуть похабні слова на моєму паркані. А нехай вони покажуть, що зробили для українського народу! Нехай порівняють свою працю із нашою працею, а тоді нас осуджують! Це – питання висоти виховання, культури... Це – прагнення будувати політику на ненависті, на розбраті, на зіштовхуванні один одного лобами. Це, що – розумна політика, тим більше у нинішній час?
Хіба не зрозуміло: щоб проводити політику щодо Церкви, спочатку треба добре вивчити церковні науки, канони церкви? Що можна, а що – ні? Церква живе за іншими правилами, ніж держава. У державі можна обирати, скидати, змінювати, розпускати. А у церкві є такий закон: усе робиться з волі Божої. Так у церкві вірять, і так роблять. Ми знаємо слова святого Євангелія: без волі Божої навіть волосина не впаде з людської голови. Митрополита обрали не як політика, а як віруючого монаха. Не ставилося завдання догодити тим чи іншим політикам.
– А все-таки, як Ви особисто оцінюєте митрополита Онуфрія?
– Я відповів: Онуфрій – віруюча, церковна людина. Тому Господь його і вибрав.
– Чи чинився якийсь тиск на церковних ієрархів під час обрання Предстоятеля?
– Та який може бути тиск! Усі були вільні у своєму волевиявленні. Було 6 кандидатів, потім із них обрали трьох. У другому турі обрали митрополита Онуфрія.
– Куди поведе церкву новий митрополит?..
– До Бога!
– Чи можливе при його керівництві об’єднання українського православ’я?
– Об’єднатися дуже просто, якби було бажання з усіх боків. Треба запитати митрополита Черкаського і Чигиринського (Київського патріархату, – ред.) Іоана: він хоче об’єднання чи ні? А якщо хоче, то мав би шукати миру, а не оголошувати нас «п’ятою колоною». Із ким об’єднуватися, якщо він відкритим текстом заявляє, що ми – «п’ята колона»? У Київського патріархату по Україні – три тисячі парафій, а у нас – 12 тисяч. І що, нас можна просто взяти і закрити, як їм хочеться?
Але ми й це переживемо. Пережили війну, атеїзм, нападки КДБ. З нами Господь, ми нічого не боїмося.
– А Ви хотіли б об’єднання українських церков?
– Та треба об’єднуватися! Ми ж єдиний народ! Якби була єдина церква, вона була б найсильнішою у світі! Але політики, очевидно, не хочуть цього. Очевидно, сильна українська церква нікому не потрібна!
– В УПЦ МП помітне неоднозначне ставлення до подій на Майдані. А як ставитеся до них Ви?
– У різних людей – різні думки. Людям язика не зав’яжеш. Але слава Богу, що Майдан відбувся. Погано, що в нього не було керівника, який би знав, куди його вести. І от ми бачимо, до чого його довели. На жаль, саме Майдан породив анексію Криму, війну на Сході. Війну, на якій гине найкраща українська молодь!
Ті, хто був на Майдані, тепер обіймає керівні посади. Багато хто з них уже забули про Майдан... Але я боюся, що, коли буде спокій на Сході, не буде спокою біля Верховної Ради.
На жаль, у нас – на кожному кроці зрада. Нехай політики подивляться, чому в нас на кожному кроці зрада. Розстрілюють тих, хто ще навіть не встиг доїхати до місця, де ведеться війна.
– Ви можете чітко сказати, на чиєму боці церква Московського патріархату?
– Звісно, на боці України! Це ж українська церква! Наша, українська церква, ні від кого не залежна! Ні від кого! Із Москвою ми маємо тільки духовне спілкування. Під час літургії один раз згадуємо патріарха. І все! Але політики цього знати не хочуть. Ми самі обрали митрополита Київського і всієї України, посадили його на престол – так само, як у Москві саджають свого патріарха. Поки нема остаточного рішення, остаточної волі всього православ’я України, ми мусимо підпорядковуватися патріарху московському. Але в якому плані? Ми обрали митрополита – і повідомили патріарху, що ми обрали митрополита. І він дав благословення. Ось і весь «контроль». Але насправді всі наші питання вирішуються тут, на місці, без усякого тиску.
У Церкві все просто – вона не веде ніякої політики. Вона служить народові і Богу.
Відкрито тисячі храмів, сотні монастирів, духовні школи, училища! Це що – робиться не для України? А чим можуть похвалитися оті політики, що вони роблять для України? Що вони роблять, щоб об’єднати Україну?
Ми під час кожної служби молимося про українську владу, про українське військо. Ми на кожній літургії стаємо на коліна і молимося за припинення кровопролиття на Сході. Ми робимо все, що можемо.
– Чим церква може допомогти нашому війську, крім молитви?
– Церква допомагає і молитвою, і матеріально. Але це робиться не напоказ. Ідуть цілі каравани від нашої церкви, в тому числі від Черкащини. Допомагаємо коштами, допомагаємо тим, що необхідне нашим воїнам... Церква допомагає, і дуже багато.
У нас були дуже добрі стосунки із генералом Момотом, який героїчно загинув. Він був віруючим православним. Ми з ним побудували капличку, планували побудувати храм. Я навіть проект йому передав. Цікавий проект. Храм схожий і на хрест, і на ракету... Але – теж зрада. Його вбили через зраду...
Хмаринку, схожу на голуба, ми помітили в небі між дзвіницею (між іншим, її будують саме у формі голуба) та Свято-Михайлівським собором
– Часто священиків Московського патріархату звинувачують у тому, що вони не відспівують загиблих в зоні АТО.
– Є різні ситуації. Дехто із загиблих не був православним, і ми не маємо права його відспівувати. Іноді нас просто не запрошують. Але часто йдеться просто про політику. Наш священик відспівував, а його не показали.
Віддавали останню шану Ігорю Момоту... Я його відспівав. Але як це було... Я пішов віддати йому останню шану разом з усіма. Там в оточенні митрополита Київського патріархату Іоана стояли автокефали, уніати... Коли закінчилися виступи представників громадськості, оголосили, що слово надається митрополитові Софронію. Але з’явився не митрополит Софроній, а митрополит Іоан. Що я мав робити? Якби я почав доводити своє право, що було б? Перед усіма людьми... Я ніколи не йшов на конфронтацію і не піду. Мені це не потрібно. Мені потрібно зробити якесь діло на землі, щоб не втратити вічності.
– Зараз дуже часто розриваються стосунки між українцями і їхніми російськими друзями, колегами. А як у Вас?
– Я чув про такі драматичні історії. Знаю одного чоловіка (ім’я його називати не буду), всі його родичі живуть у Росії. У нього померла мати... Він обдзвонив усіх своїх родичів і повідомив, що в нього померла мати, попросив молитов. Один із його родичів живе у Тверській області. В того перше слово в розмові було таким: «Ну как, мы вам дали? Но это – еще не все!» Він каже: «Я тебе сповіщаю про смерть матері, що ти верзеш?» А той – за своє. Чоловік мусив покласти трубку.
Ось які наслідки путінської пропаганди... Ця пропаганда – страшна. Але брехня завжди виявляється. Тому що так обманювати людей, так хаяти тих, кого називали вельми кріпкими братами, ніхто не має права.
Але у мене, на щастя, такого не було. Я живу сам по собі. Молюсь, труджусь, будую. В Росії я востаннє був кілька років тому. Коли спілкуюся по телефону із російськими знайомими, своїми духовними чадами, ні від кого не чую ніяких претензій. Усі вони – віруючі люди. У них немає ворожості до нас.
Але мій напрямок і моя ціль незмінна. Я – дитина українського народу. І другого народу в мене ніколи не буде. Якщо в когось з’являється інший народ, йому нема чого робити на території своєї держави.
– І ще одне запитання – цього разу на мирну тему. Нещодавно Ви захистили диплом спеціаліста за спеціальністю «Промислове та цивільне будівництво». Про що була робота?
– Це був проект цивільної споруди – приміщення установи, для Києва. Але на захисті диплому мене розпитували про церковну архітектуру. Там було 5 чи 6 професорів, була ректор ЧДТУ. Я захищався близько 40 хвилин. Таким чином, тепер я – дипломований фахівець із будівництва.
– А чому після десятків розроблених проектів храмів Ви взялися за офіційне навчання?
– Скажу щиро. Іноді доводиться спілкуватися з фаховими інженерами, архітекторами. Для них важливі не лише досвід і знання, але й, як кажуть, «папірець». Дехто дорікав мені «неосвіченістю», хоч я й кандидат богослов’я. Тепер до мене ніхто не матиме претензій: маю «корочку»...
реклама
Коментарі
БРАВО!!!
"Хмаринку, схожу на тризуб, ми помітили в небі над .."
https://pbs.twimg.com/media/Bv1TTfQIAAIxQJ_.jpg
Поддерживаю! Страна на грани дефолта, а мы все кричим "ура..." и перекрашиваем все что можно в жовто блакитний колир, не замечая , что экономики почти нет, страна разорена.
Крестьянин, ....., пузо выростил - аж говорит не может)))
Судя по комменту, вы и украинским не сильно владеете. Сколько языков человек знает, столько раз он и человек. Чехов
Стрічка RSS коментарів цього запису