реклама
День медика
реклама

Ми живемо у час, коли журналістів ні за що ув'язнюють, судять, коли їм палять машини або відбирають чи розбивають техніку. Ми живемо у час, коли людям доводиться часом з-за грат переконувати, що вони – журналісти. Зокрема, тривожною є ситуація і з черкаським журналістом Ігорем Єфімовим. Нагадаємо, нещодавно апеляційний суд остаточно виправдав єдиного підозрюваного у справі його побиття під час подій Майдану 2014 року. Про проблеми пишучого та знімаючого класу, про виклики та стандарти воюючої журналістики виданню "Укрінформ" розповів керівник НСЖУ Сергій Томіленко.

- Що вас сьогодні насамперед хвилює як очільника найбільшої в країні професійної спілки журналістів?

- Сьогодні для нас тема номер один – тривога щодо фізичної безпеки журналістів. Будь-який журналіст в Україні на сьогодні не захищений, він не може сказати гарантовано, що його права не будуть порушені при звичайному виконанні професійних обов'язків. Зараз ми говоримо не лише про столицю. Але й у мирному Тернополі, мирній Полтаві піде журналіст, фотокор на сесію міської ради, і депутат будь-якої партії може цюкнути його по голові або відібрати камеру. У нас за час з 15 серпня минулого року в Дніпропетровській області чотири автомобілі редакторів і журналістів згоріли, п'ятий автомобіль сокирою розрубали, в цілому п'ять автомобілів журналістів було знищено, ось зараз спробували друкарню підпалити там – тобто ми всі бачимо ці кадри, і у нас відсутнє реагування, у нас відсутні ефективні розслідування, щоб знайшли – хто це робить і покарали.

Ми також залучаємо юридичні ресурси, європейських партнерів, однак вони більше готові витрачати кошти на проведення великих круглих столів, розробку поправок до закону, експертизу юридичних актів. Але це –теорія, вона, як і законодавство, у нас на сьогодні непогана, але практика потребує адвокатської допомоги.

Тож сьогодні НСЖУ намагається максимально солідаризуватися з нашими колегами і показати, що є надія на відчутні зміни в цьому. Іншими словами, миритися ми не збираємося, ми прагнемо дії, ми прагнемо конкретики, а не лише декларацій.

- Що ви робите у справах ув'язнених Росією Сущенка, Семени і Штиблікова?

- Ми на окуповану територію, на жаль, не маємо прямого впливу. Втім, допомога нашим колегам українськими кордонами не обмежується. Тому для нас принципово важливими є підтримка переслідуваних російською владою Романа Сущенка, підтримка Миколи Семени, солідарність і підтримка з журналістами, які свого часу були у полоні в «ЛНР/ДНР», і ми докладаємо всіх зусиль, щоб їм допомагати. Наприклад, у випадку з Романом і з Миколою, то тут очевидно, що наша загальна позиція така ж, як і рідного колективу Укрінформу, як і всіх колег, і всіх журналістів – це солідарність, це дієва підтримка. Ми, зокрема, шукаємо ресурси і кошти, щоб допомогти сім'ям, щоб знаходити юридичний захист.

- А як європейські й узагалі міжнародні партнери ставляться до таких наших проблем? Human rights, Amnesty International ніби на бачать цих справ абсолютно. Яка роль НСЖУ в донесенні цієї позиції?

- Ми, звичайно, роз'яснюємо, ми використовуємо будь-які наші міжнародні контакти, зустрічі для донесення оцієї позиції. Міжнародна федерація журналістів, яка об'єднує спілки з усього світу, однозначно визнала журналістський статус і Миколи Семени, і Романа Сущенка – це важливо, і це може бути використано далі як аргументація України. Міжнародні організації однозначно вимагають звільнити і Романа Сущенка, і Миколу Семену, й інших журналістів.

Іншими словами, журналістська міжнародна спільнота наші аргументи прийняла і підтримує наші вимоги. Раніше, коли офіс ОБСЄ із захисту прав журналістів очолювала Дуня Міятович, у звітах офісу містилася та сама оцінка. Зокрема, те, що доля Романа, Миколи і доля інших журналістів – це наслідок агресії Росії. Тож, сьогодні в межах наших можливостей – максимальне поширення цієї інформації, використання будь-яких інформаційних приводів. Нагадаю, НСЖУ висунула Романа Сущенка на здобуття журналістської премії ЮНЕСКО, найближчим часом, 3 травня, буде оголошення переможців. Вже навіть те, що він у складі номінантів – це додатковий вияв публічної підтримки.

- У березні у Дуні Міятович закінчився термін повноважень як представниці ОБСЄ зі свободи ЗМІ. Чи відомо, хто буде її наступником?

- Я припускаю, що саме Росія заблокувала роботу офісу Представника ОБСЄ з питань свободи ЗМІ. Робота єдиного офісу, який мав дипломатичний мандат напряму звертатися до МЗС країн Організації з безпеки та співробітництва в Європі, фактично заморожена. Хоча робота над проектами, які були затверджені –конференції, внутрішні моніторинги, по Балканах, по Киргизії, по Україні, продовжуються, але у них, у офісу ОБСЄ з питань свободи ЗМІ, немає права на жодні публічні заяви чи направлення запиту МЗС.

- Виходить, що робота офісу заблокована на цілий рік?

- Допоки немає згоди всіх країн ОБСЄ, де рішення приймаються стопроцентним консенсусом.

Зараз ідуть дипломатичні переговори. Якщо «дотиснуть» Росію, то вона дасть добро на нового представника, інакше офіс працюватиме в обмежених можливостях. Вони зможуть організувати конференцію, але на цій конференції навіть не матимуть права зробити оціночну заяву. Першою нашою спільною перемогою була б нетерпимість до чорного піару, до зведення рахунків, це була б певна така червона лінія, по якій могли б ділити журналістів, і по якій ми можемо об'єднатися.

- А ще проблема – знайти зараз журналіста, який би хотів працювати в професії й знав би – як працювати.

- Правильно, але ж у нас є ще питання ось у чому: сьогодні великою мірою рішення про те, буде та чи інша газета, телеканал, інформагентство чи онлайн-медіа, приймає не аудиторія, а бізнесмен, політик – для того, щоб мати ресурс певного політичного впливу. Тобто, йому фахові журналісти, може, й потрібні, але головним критерієм є не професійні стандарти, а лояльність до замовника. І ЗМІ створюють спеціально для того, щоб просувати ті чи інші політичні якісь інтереси. Проблеми з етикою і стандартами не треба розглядати як щось, що залежить тільки від нас із вами, лише від журналістів. На нас здійснює вплив політичне середовище. І на сьогодні рівень політичної культури українських політиків такий, наші реалії такі, що ЗМІ розглядаються як інструмент впливу і досягнення своїх цілей. А допоки вони будуть трактувати ЗМІ не як медіа-бізнес, а як саме інструмент впливу, то у нас буде перегрітий ринок, буде багато ЗМІ, які дають робочі місця, але з умовою – хваліть господаря, або не хваліть того політика. Вони створюють штучні робочі місця. І воно виходить, що професіонали розмиваються, професіоналів високого рівня просто не потребує ринок.

- Яка, по-вашому, найгостріша проблема журналістики, якщо не говорити про «джинсу»?

- Вона не одна. Ми дуже толерантні до брехні – і українці взагалі, і медіа зокрема. Сьогодні ми зробили зауваження комусь, а завтра вже забули про проблему. Таке враження, що у кожного є право на професію, але таким, яким він його бачить. Відтак, нам далеко до дотримання професійних стандартів.

Коли ми порівнюємо з іншими європейськими, західними країнами, то у них менша кількість газет, у них менша кількість ЗМІ. Політики в цивілізованих країнах не бачать сенсу створювати ЗМІ для політичного впливу, бо це дуже дорого і взагалі – це дика культура, це маніпуляція. От коли політики не будуть прямо своє майбутнє узалежнювати від цієї власності, то тоді, я думаю, що швидше відбудеться саморегулювання. В професії залишаться ті, хто цінує цю професію. Редактори – ті, які пройшли випробування аудиторією. А зараз важко конкурувати. Якщо редактор дотримується стандартів, якщо він все робить за стандартами, то йому треба отримати прибуток і від реклами, йому треба передплату на газету, а поруч видається багато газет або інших медіа-продуктів, які дотуються суто з певних політичних цілей. І важко тут конкурувати.

- А як конкурувати з тими, хто дотується з Кремля?

- Коли ми говоримо про війну Росії з Україною, то це насамперед компетенція держави – моніторити і робити неможливим проникнення російського капіталу або капіталу в інтересах Росії. Я вважаю, що журналісти не мають перебирати на себе функцію держави і проголошувати того чи іншого агентом Москви, агентом США або інше. Тобто, журналісти мають проводити дискусії, виявляти, вказувати на порушення стандартів. Але закликати до репресивних дій – ні, достатній арсенал є у держави. Якщо вона та її фахівці будуть виконувати ці свої повноваження, то в рамках цього мандату вони можуть і припиняти фінансування, і здійснювати блокування сторонніх впливів. Просто тут знову в нас виникає питання – чи ефективно держава блокує зовнішні впливи.

- А вам не здається, що відбулася сепарація? От наші журналісти поділилися на проросійську, фінансовану Кремлем, і проукраїнську частину.

- Коли доведено, що це фінансовано Кремлем, то про це треба говорити.

- А як довести, якщо ці гроші в редакцію приносять у чемодані? Пам'ятаєте скандал з одним дуже відомим головним редактором – дуже відомої й на сьогодні газети, коли у нього в сейфі виявили півтора мільйона гривень «налу», нічим не обгрунтованих. І всім було зрозуміло, всі знають, чия це газета, всі знають хто її фінансує, ким він був, де він зараз. Але зчинився такий гвалт у світі, що це цензура, і що це тиск на опозиційне ЗМІ, хоча це ЗМІ – опозиційне до України. Механізм – як із цим боротися?

- Є певний інструмент прозорості, власності й медіа-власності на телебаченні і на радіо, які запроваджені.

- А Інтернет?

- Є певні очікування: наприклад – якщо це Спілка журналістів, то вона повинна забезпечити ефективність у всіх 100 напрямах інформаційної безпеки, інформаційної галузі, медіа-галузі, права журналістів і т.д. Звичайно, ми боремося і як громадська організація, як ініціатива небайдужих журналістів, які об'єдналися. Ми ініціюємо діалоги, ми підтримуємо дискусії, надаємо майданчики спілки для таких дискусій, нас підтримують медіа-експерти. Але треба реально розуміти, що наше завдання № 1, як я вже відзначав – це захист прав журналістів. На цьому ми концентруємося – як захистити права, як захистити безпеку під час роботи, як подолати безкарність за злочини проти журналістів.

- Сергію, питання про роздержавлення ЗМІ. Важко уявити містечко з населенням в 15 тисяч, яке не мало б газети. Але важко уявити, що редактор зможе утримувати газету в такому маленькому місті. Чи витримають регіональні видання роздержавлення? Скільки з них витримає та адаптується у нових умовах?

- На складні питання нема простих відповідей. Скептики кажуть, що частина видань, якщо вони «роздержавляться», то помруть.

- Дві третини видань помруть, припускають.

- Я вважаю, що цифри – це «гадання». Проблема реформування комунальних медіа в тому, що вона запізніла. От десь у межах 10-15 років тому це був золотий час для роздержавлення, коли економічна ситуація була нормальна, була аудиторія, і треба було йти повністю у вільне плавання. Зараз місцеві видання стають заручниками місцевих голів райрад, райадміністрацій. Але роздержавлення – певний порятунок на свободу. Давайте аналогію наведу: є пташка в клітці, яку позбавили будь-яких засобів, не годують, не допомагають – чи не чесніше оцю клітку відкрити?

- Не навчена літати, та пташка вмре від морозу.

- Окремі наші редактори готувалися, вони тренувалися, вивчали. Але на сьогодні я вважаю, що ця клітка відкривається, і далі вже буде іспит для колективу: чи він зумів, чи редакція зуміла, чи вона отримає підтримку громади.

- А якщо видання купить якийсь місцевий олігарх?

- Ні, закон має запобіжники. Він передбачає пільговий режим, роздержавлення в інтересах саме трудового колективу. Працівниками утворюється приватне підприємство, навіть у маленьких газетах, де п'ять працівників, але всі вони утворюють нове підприємство і набувають власності, право на свою торговельну марку, на меблі, на пільгову оренду приміщення редакції на 15 років.

- Наскільки вона пільгова?

- Вони не платять оренду, а лише комунальні платежі у цьому приміщенні, в якому вони раніше перебували. Але це пільга для трудового колективу: передати, продати якомусь олігарху, політику або ще комусь іншому – вони не мають права. Це будуть приватні газети, якими керуватимуть журналісти. Якщо їм удасться побудувати й отримати визнання від аудиторії – чудово. Якщо не вдасться, то це –відповідальність редакторів та журналістів.

- Сергію, медіа багато писали про битви Національної спілки журналістів з «Укрпоштою» і нарешті про перемогу – рішення про поетапне підвищення тарифів для доставки паперових видань. Скільки паперових газет виграло від цього рішення?

- Компроміс між НСЖУ і «Укрпоштою» – перемога для всієї газетно-журнальної галузі. Керівництво «Укрпошти» спочатку хотіло різко підняти тарифи, виходячи з економічних факторів, не розуміючи специфіку, що за журналістами – аудиторії в сотні тисяч людей. Бачення менеджменту «Укрпошти» було таке, що газети – це такий самий товар, як і мило, як і порошок, – глибоко помилкове. Газети – це питання доступу до інформації у регіонах, у всіх містах та містечках, це питання інформаційної безпеки. Ми отримали понад 100 звернень від місцевих редакцій, від національних редакцій, які чітко надали свої зауваження щодо якості поштових послуг, щодо проблем, щодо розвитку, щодо комунікацій, щодо аудиторії. Ми випустили спеціальну газету, куди помістили всі емоції та всі розрахунки. Для чиновників оці всі аргументи заклали в спецвипуск журналу «Журналіст України». І це було якраз доречно, бо фактично воно одразу потрапило на стіл в уряді, і під егідою віце-прем'єра відбулися двогодинні дебати за участю міністра інфраструктури, керівництва «Укрпошти», і з іншого боку була спілка журналістів і керівники національних газет. У результаті, тисячі видань, весь каталог видань, повністю на сьогодні отримали перепочинок, ми зберегли певний елемент доступності до друкованих газет і журналів для всіх українців.

- Ви вірите в майбутнє паперових носіїв, так?

- Це дискусійне питання про майбутнє паперових газет, але ми все робимо, щоб це майбутнє не звужувалося, і щоб не було додаткових стресових факторів. Але, це питання еволюційне. Бо загалом для журналістики, газет найбільш справедливий суддя – це читач і аудиторія. І аудиторія хоче отримувати інформацію в той спосіб, в який вона хоче.

- Традиційний?

-  Так. Вона хоче отримувати не Інтернет, а хоче газету. Навіть той, у кого є проникнення Інтернету, смартфон та інше, він хоче її отримувати. Коли у нього остаточно втратиться інтерес тримати в руках примірник видання – тоді не буде газет. Але, звісно, ця еволюція смаків, уподобань, можливостей – велике випробування, саме для газет. Тим більше – економічна криза, здорожчання газетного виробництва, але якщо чесно – все одно ринок або споживач будуть визначати долю паперових носіїв.

Фото: Володимир Тарасов

 

реклама

Коментарі  

 
+5 #5 ::::::::::::::::::: 06.04.2017 20:03
"Я вважаю, що журналісти не мають перебирати на себе функцію держави і проголошувати того чи іншого агентом Москви"(с)
ЗРАЗУ ЗГАДАЛАСЯ ПРИКАЗКА: "ЧТО КОМУ БОЛІТ - ТОТ О ТОМ І ГОВОРІТ" ;-)
Цитувати | Поскаржитись на коментар
 
 
+5 #4 І це - українець? 06.04.2017 19:46
Цитую Оце ****:
​Члены НСЖУ рассказали черкасским студентам о важности диалога с российскими коллегами.Первый секретарь НСЖУ Сергей Томиленко рассказал о Диалоге между украинскими и российскими медиаорганизаци ями.В частности, первый секретарь НСЖУ Сергей Томиленко рассказал о Диалоге между украинскими и российскими медиаорганизаци ями, который проходит под эгидой Представителя ОБСЕ по вопросам свободы СМИ Дуни Миятович."Этот диалог, который длится уже два года, в первую очередь касается вопросов безопасности

:-x :-x :-x :-x :-x :-x :-x
Цитувати | Поскаржитись на коментар
 
 
+9 #3 Случайно прочитал 06.04.2017 18:22
- Є певний інструмент прозорості, власності й медіа-власності на телебаченні і на радіо, які запроваджені. И какой "певний"? Это как в СССР: есть мнение... Короче, на вопрос не ответил.
Цитувати | Поскаржитись на коментар
 
 
+6 #2 Оце **** 06.04.2017 18:14
​Члены НСЖУ рассказали черкасским студентам о важности диалога с российскими коллегами.Первый секретарь НСЖУ Сергей Томиленко рассказал о Диалоге между украинскими и российскими медиаорганизаци ями.В частности, первый секретарь НСЖУ Сергей Томиленко рассказал о Диалоге между украинскими и российскими медиаорганизаци ями, который проходит под эгидой Представителя ОБСЕ по вопросам свободы СМИ Дуни Миятович."Этот диалог, который длится уже два года, в первую очередь касается вопросов безопасности
Цитувати | Поскаржитись на коментар
 
 
+1 #1 Не пишіть за гроші 06.04.2017 10:24
Не пишіть за гроші то буде безпечніше
Цитувати | Поскаржитись на коментар
 

Додати коментар

Звертаємо Вашу увагу, що "Прочерк" - це майданчик коректних дискусій!

Цікаві новини звідусіль


реклама Хінкалі
реклама
Моніторинг цін
Театр
Loading...